Через 45 років

Цьогорічний липень зібрав на зустріч випускників Клубовецької восьмирічної школи 1966 року випуску. Традиційно зустріч розпочалася подячною Службою Божою та молитвою на могилах місцевих вчителів і однокласників. Не всі дочекали цього сонячного дня.

   За плечима у них життя і їм є що розказати. Бо кожен здійснився. Хтось віддав себе цілковито сім’ї, родині, хтось зреалізував свої талани, а хтось поїхав у світи. У кожного своя доля. А ріднить усіх школа. І зараз вони діти – сивокрилі, щасливі діти, які на декілька годин забули про всі турботи і віддались споминам.. А повертатись є куди – вони народжені 1951-52 роках прийшли до школи у  1958 році, закінчили у 1966, а нині - 2013...

У класі їх було 23: Гудзовська Степанія, Данилюк Ярослав, Касюк Мирослава, Карпів Михайло, Квасніцький Іван, Кучер Галина, Кудрай Люба, Марцінко Ярослав, Олійник Степан, Палагіцька Ганна, Павлюк Ганна, Павлюк Марія, Турик Ганна, Рекетчук Марія, Турик Володимир, Турик Василь, Турик Іван, Турик Михайло, Турик Степанія, Федорак Марія, Шешурак Степанія, Шелемей Зиновій, Михайлинин Ярослав. Це лише список із шкільного журналу, а як багато він розказав. Зустрічайтесь, згадуйте, обдаровуйтесь споминами і  пам’яттю про тих, кого вже нема.

Школа віку не питає –

Школа просто нас чекає.

Виглядає на порозі:

– Ти в якій тепер дорозі?

Чи в далекій чи в близькій,

Повертай у рідний дім,

Сядь за парту, посиди,

Пригадай, як ми росли,

Як кумедно жартували,

Вчились, трохи «сачкували».

Як багато дорогого

Залишилось в оцім домі.

Пригадаймо вчителів,

Вічна добра пам’ять їм.

Вже багато й нас нема –

І біжить сумна сльоза.

Школо, школо дорога,

Хай не знає дітвора,

Тих років, що обкрадають…

Бережімо оцю пам’ять.

Мені нагадався вірш нашої односельчанки Оксани Пронюк, де вона просить берегти оцю пам'ять. Ці слова промовляють до нас, молодих, вустами наших рідних.

Молощак Марія, 11 клас