Kluedu.if.ua

   Одного разу Федько вирішив прогулятися лісом. Гуляв собі, тай побачив Ведмедика, той плакав.

− Що трапилося, чому ти плачеш, Ведмедику? – поцікавився Федько.

− Я не помітив Їжачка і наступив на нього. Одна голка застряла у моїй лапці, - поскаржився косолапий.

   Йому було дуже шкода Їжака, хотів погладити його та перепросити. Та у нього нічого не вийшло лише поколов лапи. Іжак не рухався. Лише звився в колобок і не подавав ніяких ознак життя.

   Федько розгубився: кому більше потрібна моя допомога Їжачку чи Ведмедику? Він кинувся до Їжачка. Нагріб листочків і взяв у те листя Іжачка та переніс у нірку, яка була під коренем старого дуба. Сам побіг до струмка набрати водиці. Та коли повернувся Їжачка вже не було.

− Він живий! – майнуло в голові. – Це добре, піду тепер до Ведмедика.

Той сидів і плакав:

− Мені дуже шкода Їжачка. Я не хотів завдати йому шкоди.

Федько поплескав Ведмедика по спині:

− Не журися, Ведмедику, Їжачок живий, він побіг кудись. А тепер я полікую твою лапку.

Хлопчик витягнув голку, промив водою ранку і приклеїв листочок.

− Ще болить? – перепитав косолапого.

− Ні. Дякую, хлопчику. Більше болить те, що я завдав болю Іжачку, – відповів Ведмедик.

Федько з Ведмедиком розмовляли, коли почули сильне шарудіння листя. Воно ставало сильнішим і ближчим. Обоє обернулися і побачили Їжака, він ніс на своїй спині велике червоне яблуко.

− Ведмедику, це тобі яблуко, - мовив Їжачок. – Не журися, у мене сильний колючий панцир, ти мені школи не завдав. Лишень покалічився сам.

Звірята жваво розмовляли між собою, а Федько попрямкував далі.

Йде лісовою стежиною, щоб приспівує собі, приглядається, може, десь під листочком сховався гриб. Раптом щось налетіло на Федька, ледь не збило його з ніг. Хлопець опам'ятався, коли бачить коло нього дрижить захеканий Заєць.

− То чого так летиш? – запитався Федько.

− Йой! За мною женеться Лисиця, - відповів Куцохвостий.

− Не бійся! − мовив хлопець.

Пообзирав все довкола і побачив нору під деревом.

− Ховайся сюди!

Заєць шмигнув в нору, а Федько ліг на нору зверху та й відпочиває. Коли це летить Лисиця.

 − Ей, Хлопче, ти Зайця не бачив? Я його запах тут чую, - мовила хитрунка.

− Бачив, - сказав Федько і витягнув з кишені маленький складний ножик. - Я його щойно з'їв, - і розклав ножик і повитирав його у штани.

– Смачний був Зайчисько, - облизався.

Лисиця витріщила очі на Федька.

− А ти, руда, те ж така смачна? – Федько схопився, щоб спіймати Лисицю за хвіст. А та як дременула, то й слід простив.

Зайчик весь мокрий від страху виліз з нірки:

- А-а-а... ти мене не з'їш?

Федько засміявся, махнув рукою на прощання і помандрував далі. Усід за ним долітало заяче «дякую».

По дорозі крутив ножиком на всі боки, вже хотів заховати його у кишеню, коли бачить такий красивий гриб, а коло нього ще один мешний. Гарно обрізав корінеці і поклав грибочки у сітку.

− От і подяку заслужив! – засміявся Федько.

Радо попрямував додому. Йде-йде, коли це на дорозі бачить велику мавпу – Горилу. Аж перелякався.

− Ти що тут робиш, Горило?

− Я втекла від злого господаря, − пояснила мавпа. − Але я дуже хочу їсти і спати.

− У мене є два гриби, − Федько показав на сітку.

Горила швиденько з'їла ті гриби.

− А де ж ти будеш ночувати, − клопотався хлопець.

− Не знаю, − розвела руками Горила.

Хлопець подумав і взявся будувати з гілок хижину для Горили. Мавпа допомагала, жваво носила хмиз. Незагоді Федько побудував хатинку. Горила швиденько залізла туди, вкрилася листям і швиденько заснула.

− Оце так день, одні пригоди довкола. Все пора додому і я вже дуже втомлений, − мовив хлопець і побіг стежиною. Край дороги світліло, сонечко зазирало у ліс. А неподалік було маленьке озерце. Там весело квакали жабки. Лише одно «ква» різало вухо, воно було подібне на плач. А долинало не з озера, а десь згори. Федько подивися і побачив розчахнуту вербу. А жабеня застряло усередині.

− Ква! Врятуйте! – пищало жабеня.

− І як ти туди попало? – спитав Федько і поліз на вербу. Він дістав жабеня і кинув у воду.

− Ква-ква-ква! – весело заспівали жабки. І від того Федькові стало так весело.

Хлопець прибавив ходу, так хотів розказати мамі про свої пригоди в лісі. На порозі хати сиділа Киця. Вона безперестанно лизала лапку.

− Кицю-кицю, − покликав Федько, та вона не зважала, а далі лизала свою лапку.

− Ти що образилася на мене? – спитав хлопець і взяв Кицю на руки.

Та кошеня заплакало і лапка опустилася вниз.

− Ой, ти зламала лапку, - забідкався Федько і покликав маму. Вони вдвох лікували лапку, наклали дощинку, примотали бинтом і поклали котеня в ліжко.

− Мамо, у мене сьогодні скільки пригод. Він розповідав швидко, хотів усе зараз переповісти.

− І що ти прийшов з лісу з порожніми руками? – спитала мама. − А я думала грибовий суп зварити.

− Та я Горилу нагодував грибами, - пояснив хлопець.

− Ой, Горилу треба врятувати, вона загине у нашому лісі. Тут нема їжі для неї.

Мама зателефонувала в цирк, розповіла про втечу Горили і про її поганого господаря. А Федькові сказала:

− Багато гарних пригод у того, хто має добре серце.

Зранку мама прокинулася, вийшла надвір і побачила на порозі багато грибів.

− Федьку, ходи сюди! – покликала мама.

Хлопчик вибіг і побачив своїх нових друзів Їжачка, Ведмедика, Зайчика і маленьку Жабку.

− Дякуємо тобі, Федьку – мовили ті.

Тут загуркотіла машина і на подвір'я зайшов чоловік:

− Я директор цирку. Я дуже дякую вам за врятовану Горилу. Її поганого господаря ми звільнили з роботи. Тепер у Горили дбайлива дівчинка. Ось вам два квитки. Ми запрошуємо вас на цирк. З собою можете взяти Котика, якщо у вас є. Ми маємо спеціальні гойданки для кошенят.

− Є Киця, ми візьмемо її з собою! – радісно сповістив хлопчик.

Мама обійняла Федька.

− Я пишаюся тобою, сину!

Федько, мама і усі звірята разом взялися за руки і заспівали:

− Роби добро! Роби добро! Від нього світ світліє!

   Роби добро! Роби добро! Добром ми багатієм!

Вікторія САВИК, 9 клас