Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Вірте в себе!

   Інтерв'ю з обласним депутатом

   Знаєте, ми дуже любимо, коли до нашої школи приїжджають гості. Це така подія, всі готуються, обговорюють її. Коли ми довідалися, що на лінійку завітає депутат обласної ради Роман Ткач, дуже хотіли поспілкуватися з ним. Зразу ж почали нотували у блокноті питання, які нас цікавлять.

– Доброго дня, Романе Володимировичу, у нашій школі є учнівська газета "Шкільна правда", цього року їй якраз 10 років. Ми хочемо взяти у Вас інтерв’ю для газети, а для цього запрошуємо Вас у дитинство, у свої шкільні роки. Розкажіть нам, де ви проживали, чим займалися коли, були дитиною?

 

 

— Я народився 1962 року, виріс і живу  місті у Ямниці. Тато працював на заводі,мама працювала на фабриці, також маю старшу сестру, проживали разом з бабцею та прабабусею, тобто у простій сільській родині. Як кожен у селі я від маленького купався та любив плавати, грав футбол, ловив рибу це були найулюбленіші заняття. Тоді у 60-х роках була велика народжуваність  тому на вулицях і на річці було завжди багато дітей. А ще я любив дуже читати, хоч і мій тато немав вищої освіти, але він любив читати і саме він привчив мене до читання, тому я від маленького ходив у  сільську та шкільну бібліотеку.

— Чи любили Ви ходити до школи, які були Ваші улюблені предмети ,чи відвідували якісь гуртки?

— Знаєте в той період напевно не знайшлося б людина, яка не любила ходити до школи. Усі хотіли навчатися та знати більше. Любив Історію та Літературу. Надихнула мене вчити ці предмети сестра . Гуртків таких аж не було та весь вільний час ми проводили у спортзалі грати волейбол, баскетбол, футбол. Крім того я займався легкою атлетикою. Стрибки в довжину, стрибки в висоту, біг тоді це було дуже популярно. Зимою лижі, катання на ковзанах, хокей. Зими були дуже морозяні тому була можливість гарно погратися.

—Ви каталися саме на Бистриці, чи в якось іншому місці?

— Сама Бистриця вона повноводна тому рідко замерзала, але недалеко було таке озеро Колеве. Воно було десь під 100 метрів довжини, а ширина десь 30 метрів. Воно швидко замерзало. І переважно хокей грали там.

— Про що Ви мріяли у дитинстві?

— Мріяв стати геологом. Моя сестра навчалася в інституті Нафти і газу на геолого-розвідному факультеті. Це було дуже цікаво, бо ти міг їздити по цілому Євросоюзу, подорожувати у незвідані країни, розшукувати поклади нафти, газу, золота. Від 8 класу я мріяв про це. Сестра постійно розказувала як вона подорожувала, що бачила ,говорила ,що там дуже цікаво і тому така була мрія.

—Чи є у вашому житті якісь правила?

—І ви і я проживаєте у селі. Відмінність сільського життя від міського в тому, що у місці мало хто кого знає  і, навіть, сусіди можуть не знати один одного, а у селі все в селі один про одного знаємо. А ще в селі така притаманна річ як почуття сорому. Особливо це говорять наші бабуся старші, що це не можна робити, так не можна говорити бо буде соромно перед людьми. У нас в селі було прийнято з всіма людьми вітатися говорити: Помайбіг, Добрий день чи Слава Ісусу Христу. І це був великий сором не привітатися. Інколи навіть зупиняли і питали чому ти не привітався і хто твої батьки . А ще гіршим було, коли це розкажуть батькам. Звичайно, батьки не сварили, не карали але говорили: "Та то не файно так, дитино, треба вітатися зі всіма". Зараз зі зрілим віком це вже не викликає такого почуття сорому, але це правило я запам'ятав. "Вести себе так, щоб не було соромно на людях". Коли став політиком більш популярним, завжди його дотримуюся. І завжди пам'ятаю, що не можна лаятися, не можна лишню чарку випити, не можна.. не можна.. І це по житті як людину стримує. Це не писані правила це просто внутрішній світ людини. І по цих принципах я і стараюся жити, дітей виховувати і, навіть, внуків.

— Чи є у вас хоббі?

— Я книголюб, колекціонер. Я збираю книжки, в даному випадку збираю "Кобзарі" Шевченка. В моїй домашній бібліотеці більше 200 Кобзарів, різних років видання. Я тішуся ,що маю прижиттєве видання  з 1860 року. І знаєте це таке класне відчуття коли береш книжку якій 50 або 100 років ,і розумієш ,що хтось її тримав в руках,в яких умовах вона видана ,де вона побувала. От для прикладу в мене є "Кобзар празьке видання" видано в червні 1941. Уявляєте Прага,початок війни. Зійшлися люди, яким не байдужий Тарас Шевченко, вклали гроші свої і видали гроші. Іде війна страшна війна. Просто уявіть які ці люди були відважні, сміливі. Тут питання життя і смерті,а ще комусь а 1941 році був потрібний Кобзар.

—Де ви їх всіх знаходите, тим більше такі давні книги?

— Життя так розпорядилося, що я буваю в різних місцях поза межами Ямниці. Я об'їхав всю Україну, ходив по книгарнях. Відвідую так звані "Блошині ринки", де можна знайти багато таких речей. Також близькі можуть подарувати мені Кобзар. Також купляю міняю.

—В який момент Ви зрозуміли,що хочете бути політиком?

— Десь у період 1985-1990 років коли почали друкувати книжки,коли почали говорити на багато заборонених тем, тобто коли у країні наступити полегшення. В 1989 в Івано Франківську було створено культурно-наукове товариство"Рух" і я прийшов туди . Від тоді в мене почалося таке політичне життя.

—Порадьте нам, як досягти успіху.

—Пораджу вам дві речі. Вчитися. Але вчитися самим не під примусом вчителя чи батьків, а потрібно самим цього хотіти. Мені 58, я далі вчуся, розвиваюся. Не бійтеся вчитися. В вас більше можливостей, ніж було колись. У вас є телефони, комп'ютери,  інтернет та багато іншої техніки.

 Друге будьте самі собою. Ви є такі які є. Не потрібно старатися, бути похожим на когось. Не потрібно мавпувати когось. Ви ніколи не станете кимось. Так як якась співачка, політик, актриса. Ви є особистість дана батьком, матір'ю та Богом. Просто вірте у себе. Говоріть собі:" я знаю, я зможу, у мене вийде". При любій ситуації, навіть, тоді коли вам потрібно вивчити урок, це вас буде мотивувати. Вірте в родину, вірте в державу, вірте в цю землю, вітре в Бога, в друзів.

 – Дякуємо вам, Романе Володимировичу, нам було дуже приємно поспілкуватися з Вами. Ми багато чого зрозуміли. Особливо, що кожен політик, якого бачимо по Тб, чи у пресі, насамперед, цікава людина, у якої можна багато чого навчитися. Треба зустрічатися з ними і спілкуватися. Вони відкриті для розмови. А дитинство і шкільні роки часом так подібні до наших. Хтозна, може серед нас вже підростає майбутній політик. Дуже хочемо побачити Вашу колекцію Кобзарів. Будемо чекати з нетерпінням вас у стінах нашої школи. До побачення!

Ангеліна ВОВК, Ярослав ГУДЗОВСЬКИЙ, 9 клас