Осінні етюди 

   День за днем обривають листочки у календарі. Осінь збирається у вирій. Уже тужливий дощ полоще землю, холод рветься за наші комірці, а хризантеми цвітуть, ніби сміються з усього, бо вони дуже люблять осінь. Про золотокосу осінь етюди Анастасійки "Краса осіннього лісу" та "Ця осінь - найкраща".

Краса осіннього лісу

   Прийшла осінь. Листя стало жовтим, червоним, а де-не-де ще зеленим. Осінь красива, чарівна, така, що описати не можна. Вона вкрила жовтогарячою ковдрою землю, щоб та відпочила від біганини дітей.

 

   Одного разу я йшла лісом, ще здалеку ліс був кольоровим, а коли зайшла то він став ще барвистіше багряним. Дерева нахилилися один до одного і таке враження, ніби ми йдемо у печері осінніх, жовтих кристалів. А ще де-не-де визирають з-під листочків грибочки, ніби хочуть, щоб ми сказали їм: "Які ви гарні!"

   Листя падає... Це так, ніби дошик падає із золотої шкатулки на нас, щоб ми стали такі самі золоті і чарівні, як осінь. Мені здається, що лісові звірі  лягають спати під пух цього золота.

   Осінь прекрасна! Мені так подобаються осінні чари.

Ця осінь - найкраща

  Сьогодні перше вересня. Я збираюся виходити з хати і чую, хтось стукає в двері, я відчиняю, а там золота Осінь. Яка радість -  Осінь прийшла! Вона питає:

– А можна прибрати золотими прикрасами вашу землю?   

– Можна! - радісно відповідаю.

   І ось, навіть, не зчулася, як на подвір'ї все зарясніло різнобарвними листочками. Я озираюся, а там біля дерева лазить їжачок, несе на своїй спинці гриби і яблучко. А на старому дубі скаче з гілки на гілку руда білочка. Вона складає горішки у дупло.

   А ще у небі летять ключі журавлів, які тікають від холоду, який скоро принесе зима. Шкода, що вони не побачать всю красу осені. Ось чую мене погойдує вітерець, він крадькома забирає золоті листочки.

– Стій! Стій! Не забирай! - кричу я і біжу лапати листочки. Ось-ось декілька злапала. Ухти! Один такий красивий. Вав! Який кольоровий, барвистий! Гарно...

   Я забігаю до хати і кличу братика гратися, кидатися листочками. Він радо йде. Я аж шаленію від радості, що ми будемо гратися в осінньому, прекрасному саду. Все так гарно, весело, лише під вечір стає прохолодно.

   Осінь - це просто щось... Але що?

   Я дивлюся, озираюся, але не бачу щось таке, щоб допомогло мені придивитися глибше... Бачу довкола: листя золоте, травичка жовтіє, палахкотять красиві квіти, промовляючи, що все красиве. Певно, осінь - найкраща! Вона - золота пора року.

Анастасія ПАЛАГІЦЬКА, 4 клас