Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Я гину за Україну!

   Скоро 14 жовтня – Покрова – День захисника України. З гордістю хочу розповісти про свого відважного родича, дядька Миколу Литвинця, який боровся за волю і незалежність України. Про те, що у моїй родині є герой УПА я дізналася від свого дідуся Івана. В історичному нарисі Йосипа Карпіва «Клубівці» є коротка інформація про Литвинця Миколу Cеменовича. Більш вичерпніше я вирішила розпитати у дідуся Палагіцького Івана Йосиповича (1955 р.н.) та моєї тітки Пивоварчук Ганни Йосипівни (1953 р.н.) Про дитинство, життя та загибель дядька Миколи їм розказала мама (моя прабабуся) Палагіцька Текля Семенівна (1924-2012), це був її брат. Його стратили енкаведисти зимою 1945 року, переслідувань з боку енкаведе зазнала мама і сестра героя. Останні його слова були: "Я гину за Україну!"

 

 

   

 

 

 

 

(З історичного нарису Й. Карпіва "Клубіві" ).

   Микола був низького росту, широкоплечий, зі жовтавим кучерявим волоссям, мав дуже гарний голос, любив співати. Від дитинства Микола був самостійним, бо походив з бідної сім'ї. Завжди мріяв жити у достатку. Він дуже хотів стати кравцем, тому завжди говорив мамі, що коли заробить гроші, одягне її якнайкраще і вона буде найкрасивішою у селі. Він дуже любив Україну і хотів справедливості у світі. ( з розповіді Палагіцького Івана та Пивоварчук Ганни). 

   На шлях боротьби за справедливість він став, коли пішов вчитися до Станіслава на кравця. Там прийняв рішення і подався в УПА. З метою конспірації всім давали псевдоніми. Він мав псевдо "Чорний». Їхня діяльність відбувалася на Холмщині, Львівщині. Потім через сутички з поляками, повернулися у рідні місця. Микола повернувся додому на самий Святий вечір, тоді у його сестри Теклі народився син, його назвали теж Микола Брат сказав: "Це буде мій замісник бо в нього таке ж саме ім'я, як і в мене". Після приходу  "визволителів" його сім'ю знову почали переслідувати.

   Йому було 23. Енкаведисти безжалісно обірвали молоде життя, як і безлічі інших. У них не було жалю, бо вони прийшли на нашу землю, щоб вбивати. Зберігся вірш та ілюстрація про ту страшну подію. Мені моторошно було слухати про страту дядька Миколи. Однак, я переаовнилася гордістю і вдячністю за його відвагу і любов до України. Я дуже вдячна дідусеві Іванові і тітці Ганні за розповідь. Тепер наш обов'язок берегти і передати наступним поколінням цю інформацію. Герої не вмирають, герої живуть вічно.

Ангеліна ВОВК, 9 клас

Вірш про страту Миколи Литвинця

У Тисмениці, де був базар, 

Де райком вмістився, 

Там, де пам'ятник стоїть 

(Щоб він провалився) 

В сорок п'ятім році взимку 

Сталінські катюги 

Шибеницю збудували, 

Назганяли люду 

З усіх сіл навколишніх. 

В Тисменицю гнали 

Старих ,малих і немічних. 

А люди не знали 

Що на цей раз задумали 

Ті енкаведисти 

 Всього можна сподіватись - 

То добрі артисти! 

 Стоїть народ (мороз лютий

До кісток проймає). 

І на шнурок, в петлю гнутий, 

Сумно поглядає. 

Тут під'їхала машина, 

А на ній солдати 

На хлопчину молодого 

Наставили автомати. 

Він в скривавленій сорочці 

Та ще з кляпом в роті, 

Посивілий, мав не більше, 

Як двадцять два роки. 

Зачитали смертний вирок, 

Та не поспішають... 

Може, хто знайдеться з рідних 

Ще когось спіймають. 

Але ніхто не признався 

І не сказав звідки, 

Не одному шкода стало

Бідного сирітки. 

А тут зашморг вже на шиї... 

Рушила машина - 

І кинувся на шибениці, 

Як в полі билина. 

Про брудний свій лютий подвиг 

Кати  добре дбали: 

На тім місці Ленінові 

Пам'ятник поклали. 

Ангеліна ВОВК, 9 клас