Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Середня освіта – Освітній портал «Педагогічна преса»

Єдина моя мрія була – це піти до школи

    Кожна старша людина у селі для нас, як підручник історії. У них так багато пережитого, багато побаченого і багато мудрості, яку радо передають молодим. Сьогодні ми завітали до Беладин Євгенії Стахівни, яка народилася 8 сервня 1935 року у селі  Костяшино Сокальського району Львівської області. Тепер це село на території Польщі – у Грубешівському повіті Люблінського воєводства. 1946 року з Костяшино була переселена у Клубівці. Сум за батьківщиною живе у її серці.

– Євгеніє Стахівно, ми знаємо, що Ваша родина була переселена у наше село. Скажіть, будь ласка, коли це було? 

– Мене виселили з Польщі. Я дуже добре пам’ятаю. Це було у червні 1946 року. Тоді мені було 11 років. Там нам було дуже погано, нас змусили переїхати сюди.

 – Де Ви поселилися, коли приїхали у Клубівці?

 

 

– Спочатку ми жили в Берегах. Продали ту хату і побудували нову. 

–  Чи допомагали Вам мешканці села?

– Помагали всі люди. Ми приїхали на фірі, нічого з собою не мали, грошей ми також не мали. Тоді було якраз середина червня, а потім ми вже пішли на роботу, і відтоді вже стало добре.

 – Чи сумуєте за батьківською землею?

–  Звичайно, сумую, адже там я народилася, там залишилася частина мене.

– Чи мали змогу колись бути на батьківщині?

– Звичайно, чому ні. Хоча я добре не пам’ятаю свій край, бо була дитиною, але бачити хотіла. Як я їздила 10 років у Польщу через наше село і мені сказали жінки біля вокзалу: «Бабцю ходіть до нас ночувати, ми вас поведемо, де ваша хата». Але я боялася, бо мала біля себе гроші, побоялася, що вкрадуть. Хотіла би жити на батьківщині, але вже нема коли.

– Вам подобаються Клубівці?

– Дуже подобаються. Я мала чоловіка клубовецького.

– Де Ви вчилися, скільки класів закінчили?

– У часи, коли я була малою, не було змоги вчитися. Але пізніше пішла до школи моя донька Анна, вона мене навчила читати і писати.

– Чи згадуєте Ви роки дитинства? Що саме згадуєте?

– Спочатку було добре, а потім нас били і виловлювали. Ми спали в шопах, бо хати палили. Мені вже тут добре, мені вже 74 роки.

– Яким у Вас було дитинство? 

– Дитинство було дуже тяжке, бо тоді над нами знущалися москалі, поляки.

 – Де Ви працювали?

– В колгоспі, потім санітаркою в райлікарні. Їздила на сезонні роботи. Дуже важко працювали, в основному на полі.

– Ким Ви мріяли бути у дитинстві? Чи здійснилися Ваші дитячі мрії?

– Я не мріяла кимось стати, єдина моя мрія була – це піти до школи.

– Як колись жили люди? Коли було найважче?

– Найважче було тоді, коли мивиїжджали зі своєї батьківщини сюди, можна сказати на чужину. Жили дуже прикро, не так, як тепер. Ми тепер відказуємо, але як порівняти, як жили ми там. Ми  приїхали сюди, я не роззувалася з капців подертих і не розбиралася з того одягу. А нам кажуть: - А чого ви не роззуваєтеся, як лягаєте спати?» А ми не лягали вбрані і взуті, бо ми знали, якщо надлетять, то ми зможемо десь сховатися. Діти, то най Бог боронить, що ми пережили.

   Важко було і в 1948 році, бо у нашому селі було важко. Коли ми приїхали у 1946 році, то у нас тут була дуже велика біда. Спочатку люди думали, що ми самі приїхали. І залишили багато чого там. Нас було шість, сіли на фіру, нічого не брали з собою. Не було що на фіру взяти.

– Чим ви любите займатися, ваша улюблена робота?

– Роблю усе, що потрібно і що в моїх силах. Стараюся допомогти дітям.

 Ви завжди ходите до церкви? 

– Дуже я Церквою задоволена. Я ходила колись, коли була бідна. У час підпілля до церкви ходила крізь ліси до Надорожної. А потім вже сюди почала ходити. Мене на цьому світі можна сказати церква тримає. Молитва за Україну мене тримає на світі.

– Скільки у Вас дітей, онуків?

– У мене є троє дітей, вісім онуків та тринадцять правнуків.

– Які ваші поради молодим людям?

– Перш за все, молодим дівчатам потрібно ходити до церкви і молитись за свою долю та майбутнього чоловіка.

– Ваші побажання учням школи?

– Щастя, гарної долі і щоб завжди усміхались і пам’ятали про свою віру.

– Дякуємо Вам, Євгеніє Стахівно. Хай Бог обдаровує Вас своїми дарами на Многая Літа.

Інтерв’ю брали Богдана ШЕШУРАК, Тетяна ПАВЛЮК та Ілона СТЕЦЮК

   З цього спілкування я взяла дуже багато чого корисного для себе. Найголовніше – це дякувати Богу за те, що ми маємо зараз і не нарікати на нестатки. Слід робити так, як каже пані Євгенія «Молитва – найдорожче, що є у житті кожного. Якщо є молитва, то буде все добе.

Тетяна Павлюк, 7 клас

   Кожен із нас повинен брати приклад з пані Євгенії. Не зважаючи на свою важку долю, вона з радістю живе кожен день і молиться до Бога в молитвах за Україну і долю дітей.

Ілона Стецюк, 7 клас

 

 

5672258
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
3250
4172
16083
5626886
90254
134637
5672258

Ваш IP: 18.205.176.100
Server Time: 2019-08-22 16:21:45
Счетчик joomla