Сховок героїчної пам'яті

   Друга світова війна принесла для України зміну одного поневолення на інше. Український народ був змушений стати на захист і створити для відсічі усім і всяким поневолювачам власну збройну силу. Так утворилося УПА - Українська Повстанська Армія. Я дуже рада, що мала можливість дізнатися про це не з інтернету, а з вуст екскурсовода Йосипа Дмитровича Карпіва. У честь річниці УПА 14 жовтня вихователька 10 правничого класу Купчак Ірина Антонівна організувала виховний захід для вшанування пам'яті визначної події. Вона підійшла до цього досить оригінально, взявши за основу збірку поезій української сучасної поетеси Лариси Омельченко "Парубоча колискова". Мені дуже сподобалося, що декламування патріотичних віршів поетеси з Дніпра вібувалося біля клубовецької криївки УПА.

  

    Три десятих класи - правничий, інформаційний та біологічний - Івано-Франківського ліцею-інтернату для обдарованих дітей з сільської мсцевості вирушили великим автобусом у село Клубівці, там у лісі розкопали повстанську криївку. Першою нашою зупинкою був місцевий краєзнавчний музей, який вміщував багато цікавих речей, більшість яких нам були відомі від прарірусів та прабабусь. Особливо мені запам'яталися слова директора музею: "Наш музей відвідує багато людей, бували, навіть, із-за кордону, та я давно не спостерігав скільки відвідучів!"  Ми довідалися про історію створення музею, обдивилися речі, які були у побуті селян в недалекому минулому, ткацький верстат, плуг, жорна, посуд, одяг, образи, вишиття, давні книги, шкільні підручники усіх років сільського шкільництва, документи, гроші тощо.

   Після відвідування краєзнавчого музею ми вирушили до повстанської криївки. Найцікавіше було те, що ми йшли пішки, бо автобус не міг заїхати у ліс. А ми цим були дуже задоволені. Бо це можливість прогулятися лісом, пройтися крутою стежиною поміж високі дуби та ясени під шелест осіннього листя.

   Діставшись визначеного місця, ми зручно вмостилися на прилаштовані лавочки і слухали історію криївки від місцевого краєзнавця Йосипа Дмиитровича Карпіва. На цьому місці полягло восьмеро молодих упівців. Їм встановлений обеліск, на якому викарбовані іхні імена та дати короткого життєвого віку, обірваного 13 березня 1951 року.

    По розповіді розпочалися поетичні читання. Читаючи вірші з збірки Лариси Омельченко було помітно сяйво в очах однокласників, особливо відзначилися хлопці, бо тема для них ближча. Сяйво було і в очах поетеси Лариси Омельченко, вона проживала кожен вірш душею. "Парубоча колискова" - збірка про воїнів АТО. Нам було приємно, що Лариса Омельченко здолала тисячу кілометрів, щоб зустрітися з нами.

   Наша подорож продовжувалася. Після відвідин однієї із схованок повстанців, ми вирушили до другої - реабілітаційного центру для воїнів АТО. Найбільше вразило те, що будують його самі учасники бойових дій для своїх побратимів, щоб допомогти їм реабілітуватися після війни. Ми підготували для них вірші та пісні під гітару, баян. трубу та акордеон. Погода нам довго не сприяла, але коли ми співали винирнуло сонечко із-за хмар, і здавалося, що з виходом сонечка настає мирний час для Батьківщини.

   Ми зазделегідь готувалися до зустрічі із захисниками і підготували для них подарунки, а у відповідь хотіли почути з перших вуст про ситуацію на фронті, бо вірити телебаченню вже набридло. Коли прозвучало запитання : "А чи хтось з ваших знайомих там?" Лунало багато відповідей: "брат", "батько", "найкращий друг"... А я тоді промовчала. Важко мені про таке думати, не те що говорити, знаючи, що там найрідніші люди, обидва батькові брати. І як важко молитися ввечері за їхнє повернення додому живими.

   Так ми дізналися, що Лариса Омельченко не тільки чудова поетеса, а ще й волонтер. Це небезпечна робота і вона ризикує власним життям, щоб врятувати сотні життів. Поки є такі люди, Україна має ким пишатися... Багато слів адресую Ларисі Павлівні Омельченко, хочу спілкуватися з нею, чекаю нових збірок.

(Подано скорочено)

Прокопів Руслана, учениця 10 правничого класу