Якщо пам'ять жива…

   Минулого тижня учні середніх класів  Милуванської ЗОШ І-ІІ ступенів зі своїми наставниками Мар.яною Пазько, Світланою Зінько, Василем Завацьким відвідали святині нашого патріотичного духу й  національного утвердження, зокрема відновлену криївку УПА в селі Клубівці і музей Небесної Сотні в Івано-Франківську.    Чиста голубизна неба прозирала крізь верхівки старого букового лісу, що губив свою позолоту. Пересохле листя шурхотіло під ногами. В цій глибокій тиші думалося про тих, хто в 40-50-х роках ХХ століття ходив оцим лісом, виборював волю Україні, хто в останню хвилину – а їх було 8 – героїчно віддав життя 13 березня 1951 року, щоб не здатися ворогові живцем.

 

   Про них тут, біля криївки, цікаво розповів краєзнавець Йосип Карпів, посилаючись на спогади старожилів, факти, друковані матеріали. В ознаку віри, святої та вічної пам.яті він прочитав свій вірш «До криївки у лісі».

Чи вагались повстанці в останню хвилину,

Як смертельний їм вирішить спір:

Чи прийняти їм смерть за свою Україну,

Чи з ріднею іти на Сибір?

В них – остання молитва. І пісня остання.

Їм в’їдається вибухів дим.

Їм «здавайтесь!» кричать. Вони – «ні» одностайно.

Собі постріли в скроні… Не жди.

Із криївки їх мертвими витягнув ворог.

Їх підвода в район повезла.

І сльозило село. І здригалась дорога,

Що повстанською кров’ю цвіла. 

   У мову своїх сердець вслухалися діти, задумалися наставники. Тріпотіли прапори, звучали прізвища, які викарбувані на стелі. В учнівських серцях вони кріпили віру в незалежну Українську державу.

   Ця віра підсилилася, коли милуванські школярі переступили поріг музею Небесної Сотні в обласному у центрі. Затамувавши подихи, справляли жалобу. Очі героїв прозирали в дитячі душі.

  Сторінка за сторінкою, експонат за експонатом  увічнили безсмертя. Запитаєте:  чи пам'ять жива? Так. Вона вічна і вдячна.

Василь Завацький,

учитель Милуванської ЗОШ І-ІІ ступенів