Друк
Категорія: Історія школи
Перегляди: 2554

Учнівський проект "Бабусина школа"

«З Богом працю зачинаймо і все вперед поступаймо,

бо ми знаєм, що без Бога не дойдемо до порога».

Моя прабабуся, Войтович Марія, 1935 р.н., навчалася в Клубовецькій школі. Ця школа знаходилася по нинішній вулиці Шевченка у саду, де проживає зараз Данилюк Марія. Це було у 1945 році. Бабуся розповіла, коли вони прийшли перший раз до школи і не мали на чому писати, тому що була війна. Вчителі посилали їх додому принести хто який має папір. Діти збирали вдома клаптики паперу і приносили до школи, роздавали тим, хто не мав. Книжок не було. Тільки вчитель мав одну книжку. Вона називалася «Малі друзі».

 

Вчителька читала з книжки, а учні записували на клаптиках паперу. Навчав прабабусю директор школи Золотницький. Прабабусині однокласниці: Палагіцька Марія, Лещук Михайлина, Шешурак Михайлина, Турик Марія, Михайлишин Федір.

Приходили до школи, як посідали, молилися «Отче наш» і казали: «З Богом працю зачинаймо і все вперед поступаймо, бо ми знаєм, що без Бога не дойдемо до порога».

“Вчителька казала нам, - розказувала бабуся, - що треба вчитися, щоб вміти таблицю прочитати. А я запитала: «Яка ж то таблиця?». Вчителька відповіла: «Як будеш іти, то треба вміти прочитати таблицю, на якій написано «Клубівці».

Навчалася моя прабаба всього 2 роки. Взагалі діти мали вчитися сім років. І то ходила до школи лише два місяці до зими і два місяці навесні, коли не було снігу, бо не мала взуття. Ходила до школи боса. Пам'ятає, коли прийшла до школи, учителька запитала:

- Ну і як ти будеш навчатися?

Бабуся відповіла: - Буду вчитися.

І вчителька дала прочитати твір і моя прабаба прочитала його. Вчителька дуже здивувалася, адже ті, котрі ходили до школи постійно ще не вміли читати. Більше не вчилася, бо мама прабабуся сказала: «Ти вже таблицю вмієш читати, та й годі». На жаль, школа згоріла, адже була війна.     

 Шешурак Юлія, 8 клас