Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Середня освіта – Освітній портал «Педагогічна преса»

Лайма-рятівниця

Розділ 1. Оголошення 

    Був квітневий сонячний день. Весна пробуджувала природу своїми піснями. Пташки, слухаючи ці мелодії, вили гнізда. Звірятка бігали, шукаючи поживу. У шкільному дворі гасала дітлашня. Троє найкращих друзів, як завжди, сиділи під улюбленим дубом. Аліса малювала, Дмитро повторював вірш, а Оленка читала книжку «Енн із Зелених Дахів». Вони були нерозлийвода, дружили ще з дитинства.

 Але продзвенів дзвінок, друзі зірвалися з місця і побігли до класу. Їх чекала класний керівник Марія Василівна.

 

− Учні, завтра на четвертому уроці у нас будуть незвичайні змагання –квест. Зустрічаємося всі біля лісу, - повідомила вчителька. − Кожен повинен взяти із собою одного улюбленця. Це може бути домашня тваринка, птах, хом'як та інші. Там ви розіб'єтеся на команди, по троє учнів в кожній команді. Будуть спеціальні завдання для ваших улюбленців. Переможці отримають призи. Всім до побачення!  

− До побачення! – вигукнув клас.

   І всі розійшлися. А друзі, йдучи додому, обговорювали оголошення вчительки.

− Я візьму на змагання свого орла Біно. Він гострозорий, цим допоможе нам вгледіти кожну дрібничку, – заявив Дмитро.

− А я візьму свого пса Байрона, в нього гострий нюх. – хвалькувато мовила Аліса.

− А я... Я візьму свою маленьку пташку Лайму, - невпевнено сказала Оленка.

− Але пташка?  Чим вона буде корисна? – з іронією мовила Аліса.

− Вона маленька, може пролізти крізь вузькі щілинки, – наполягала Оленка. Але водночас була здивована, що друзії її не підтримують.

− Ну дивись, щоб ми через неї не програли. – грубо сказала Аліса. – Бувайте!

− До завтра! – вигукнув Дмитро.

− До побачення! – сумно мовила Оленка.

   І друзі розійшлися. Вони дуже раділи, що завтра будуть ігри. 

Розділ ІІ. Квест 

    Нарешті настав новий день. Друзі майже не спали, тому прийшли до школи якнайшвидше. А на четвертому уроці вся школа зібралася під лісом. Всі поділилися на команди. Кожна команда про щось гомоніла.

− Учні, прошу уваги! Розпочинаємо квест, – оголосив у мікрофон один із аніматорів та пояснив завдання, які мають виконати команди.

− Ой, я навіть не вспіла показати вам, які трюки виконує мій Байрон, – розхвилювалася Аліса.

− Нічого, попереду квест, ще покажеш, − заспокоїла її Оленка.

− Увага! Три, два, один! Розпочали! – знову пролунав голос у мікрофоні і вся школа розбіглася по лісу.

Команди побігли у свої напрямки. Їх  супроводжувала весняна мелодія від пташок. Кожен біг, не знаючи, що його чекає попереду.

− Праворуч! – закричав Дмитро своїй команді, показуючи вузьку стежку, – туди показує червона стрілка.

− Добре! – хором відповіли дівчата.  І вся команда побігла праворуч.

− Ти точно впевнений, що ми біжимо у  правильному напрямку? − стурбовано запитала Аліса.

− Точно! – голосно закричав Дмитро, що аж тваринки налякалися.

− Звідки така впевненість? − наполягала Аліса.

− Ось наше перше завдання, − Дмитро показав на аніматора, який був п'ятдесят метрів від них.

Через пару хвилин команда була на місці. Підійшовши, друзі зрозуміли, що одному із їхніх улюбленців доведеться пройти крізь стакани не зачепивши їх. Дмитра осяйнула думка:

− Друзі, довіртеся мені! Ви знаєте, що мій Біно сильно любить мене.

− То й що, мене Байрон тоже любить? – заявила Аліса.

− Байрон завеликий для цього завдання. Він переверне стакани. А я буду напрявляти Біно куди рухатися. Коли я стану праворуч,  Біно буде рухатися вправо, коли я перейду ліворуч, він піде вліво.

− Чудова ідея! – підтримала Оленка.

Отож Дмитро став на фініші, а Біно аніматор тримав на старті. Дмитро вправно керував,  Біно  слідкував за кожним його рухом і наполегливо рухався до нього.  Так він дійшов до кінця, не зачепивши жодного стакана. Завдання виконано прекрасно. Аніматор вручив команді листа, який підтвердував, що вони виконали успішно перше завдання.

− Ти класно виконав завдання! – похвалила Оленка.

− Це точно! – підтримала Аліса.

− Дякую вам. А тепер подумаєм, яким буде наступне завдання, – сказав Дмитро.

    Друзі довго йшли лісом до наступного завдання. Дорогою вони вгадували, яким може бути друге завдання і хто його буде виконувати. Попередньо вирішили, що це буде Оленка. Але коли прийшли на місце, то зрозуміли, що завдання можуть виконати лише ті тварини, які мають  добре розвинутий нюх, як Байрон.  Зміст завдання Алісі пояснив аніматор. Вона розповіла друзям, що Байрону треба вгадати десять запахів.  Буде 10 мисочок з стравами. Пес повинен понюхати страву  і гавкнути на ту картинку, на якій зображена ця страва.

   Аліса була неподалік від Байрона. Пес вгадав дев'ять запахів, помилися лише на другому. Він нагавкав на кістку, а мав гавкнути на борщ.

– Круто справився твій Байрон з завданням, – похвалила Оленка.

− У тебе дуже розумний пес, - сказав Дмитро.

− Дякую, − раділа Аліса.

   Анімататор похвалив і дав команді листа з підтвердженням, що друге завдання виконано успішно. До останнього завдання йти довелося недовго. Воно було тридцять п’ять метрів від них.

– Добре, що до третього завдання близько. Ми скоріше почнемо, − зраділа Аліса. − Оленко, скажи своїй Лаймі, щоб вона все зробила і ми перемогли.

   Оленка промовчала. Вона була вже біля завдання. 

Розділ ІІІ. Лайма перевершує себе 

− Зачекай нас! – гукали друзі.

− Як добре, що Лайма пташка, – сказала Аліса.

− Авжеж, добре, бо їй доведеться багато долати небесних перешкод.

Лайма впорається! – прошепотіла Оленка. – Так, Лаймо?

− Цвінь-цвірінь… − защебетала Лайма.

Аніматор пояснив завдання. Оленка уважно вислухала та мовила:

− Лети, моя гарнесенька! – вигукула Оленка, випускаючи пташку з рук.

Лайма полетіла. Вона проходила всі перешкоди. Але одне із завдань було близько біля землі. Пташка опусталася і побачила на травичці черв’яка. Вона була голодна, спіймала червяка і почала їсти.

− Що ти робиш? – закричав Дмитро. - Лети-лети.

Та пташка смакувала червяком.

− Оленко, скажи щось своїй Лаймі, хай летить. Скільки вона буде жерти? − бовкнула Аліса.

− Лаймо, що ти робиш? Лети, будь ласка. Продовжуй... – просила Оленка як могла.

Але її старання було марне. Голод керував Лаймою. Вона не могла відірватися, бо хотіла їсти.

Третє завдання було провалено.

Оленка мовчки взяла Лайму. Команда пішла до фінішу з двома переможними листами і одною поразкою.

− Бачиш, Оленко, як підвела нас твоя Лайма, – розстроєно сказала Аліса.

− Вибач, Оленко, але Аліса має рацію, від пташки жодної користі в цьому квесті, - додав Дмитро.

Друзі йшли мовчки. Оленка пригорнула свою пташку і не відпускала. Але по дорозі Аліса побачила печеру, а в ній щось сяяло.

− Друзі, дивітся там печера! – закричала Аліса. − Ходімо в туди. Я в ній побачила щось сяюче.

− Пішли! – зрадів Дмитро.

І всі рушили в печеру. В печері було холодно і темно. Капала вода і де-не-де на стінах висіли сплячі кажани.

− Я боюся кажанів, – сказала перелякано Оленка.

− А чого їх боятися! – крикнув Дмитро.

− Тихіше, а то їх розбудиш, – попередила Аліса.

− Друзі, йдемо звідси, – просила Оленка.

− Ні, я хочу знайти ту сяючу річ. – вперлася Аліса.

− Дивись, вона тут! − закричав Дмитро.

Раптом кажани прокинулися від крику і почали з страшною швидкістю літати і битися в стіни. Печера затряслася. Вхід у печеру засипало камінням. Стало темно і моторошно.

− Допоможіть! – закричала Оленка.

− Допоможіть! – заплакала Аліса.

Але їх ніхто не чув. Лайма непомітно вилетіла через маленьку шпаринку і полетіла шукати допомогу. Вона прилетіла до аніматорів і почала цвірінькати та шарпати дзьобиком одного із аніматорів.

− Що з цією пташкою? − запитав той.

− Вони кудись кличе тебе, − відповів другий.

Аніматор побіг за пташкою. Та летіла і озиралася, чи він йде за нею. Лайма привела аніматора до печери, сама залетіла через шпаринку усередину. З печери лунали дитячі голоси:

− Допоможіть! Допоможіть!

 Аніматор не знав, що робити. Побіг за допомогою. У мікрофон він оголосив, що діти у небезпеці. Всі дорослі вирушили на допомогу, крім трьох аніматорів, які залишились з учнями.

Коли розібрали каміння, розчистили вхід, з печери вивели переляканих дітей Алісу, Оленку та Дмитра.

− Як ви потрапили в печеру? − запитав директор школи.

− Я побачила там щось блискуче і попросила друзів піти зі мною в печеру, – пояснила Аліса.

− А засипало нас тому, що я закричав і розбудив кажанів. Їх там багато, вони літали і билися в стіни. Тоді посипалося каміння, – додав Дмитро.

− До речі, а чия це пташка? – запитав аніматор, коли Лайма сіла йому на плече.

Це моя Лайма! – скрикнула Оленка.

− А ви знаєте, що вона врятувала вас. Вона прилетіла до мене, кричала, билася крильма, шарпала мене дзьобом, тягнула до печери.

− А я не бачила, як вонавилетіла із печери. Там було темно, − мовила Оленка.

− Вона маленька, у щілину пролізла і вислизьнула з печери, − пояснив аніматор.

Аліса і Дмитро слухали історію про Лайму, їм стало соромно за те, що вони ображали пташку.

− Оленко, вибач нас. Хоч ми провалили завдання, та якби не Лайма, то ми би залишились у цій печері назавжди.

Друзі обійнялися.

− А знаєш, Оленко, ми би перемогли, якби ти добре годувала лайму. Може ми тобі подаруємо банку червяків. − усміхнувся Дмитро.

− Цвірінь-цвірінь! – защебетала  Лайма і всі дружно засміялися.

Анастасія ПАЛАГІЦЬКА, 5 клас

Казка "Як Осінь царювати хотіла". Читайте тут... 

Перша казка Анастасії "Лисиця і Вовк". Читайте тут...

 

5386266
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
479
2057
2536
5344213
89331
143920
5386266

Ваш IP: 54.85.162.213
Server Time: 2019-06-20 03:53:20
Счетчик joomla