Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Середня освіта – Освітній портал «Педагогічна преса»

Страшні були воєнні роки

   Мешканці села Клубівці Івасюк Анні Дмитрівні було 13 років коли почалася Друга світова війна. Вона дитина війни. Правовий статус «діти війни», мають особи, які були неповнолітніми в період Другої світової війни. Війна залишила у пам’яті Анни Дмитрівни страх. Пам'ятає, як рятувалися від німців, тікали з села через ліс у Надорожну Тлумацького району, гнали з собою худобу, бо мав бути великий бій. Нині пам'ять вже не та, але пригадує все, як переховувалися у селі Надорожна. Німці забирали у людей худобу. В хату не вдиралися, але лишали людей без молока, м'яса. До школи у війну трохи ходили, аж поки німець заборонив.

Війна - це страшно

    Ми завітали у родину Дмитра та Катерини Федораків, жителів села Клубівці, які мають статус діти війни. З нами поcпілкувалася Федорак Катерина Василівна 1937 року народження.

− Катерино Василівно, розкажіть, що  Ви пам'ятаєте про війну ?

- Я багато не пам'ятаю, я була дуже маленька. Тільки пам'ятаю, що тоді люди були дуже нещасні, бідні. Знаю, що дуже багато стріляли і пам'ятаю один момент як тікала маленька до Надорожної.

Клубівці у поетичному слові клубівчан

БЕРЕГИ

Потік, що допливає до Ворони,

Наймення має Берег споконвік, 

Щоденний він притулок, оборона,

І спадок-оберіг, і чарівник.

Куток, що лентою він обіймає,

Мов по роду назвали Береги.

Тут кожна деревина вам співає,

Радіє небо, тішаться луги.

Нескорена патріотка

31 січня 2018 року на 89-році життя відійшла у вічність Левінська (дівоче прізвище Морська) Ганна Миколаїівна, яка народилася 1929 року в селі Палагичі Тлумацького району Івано-Франківської області.

Провести в останню дорогу Ганну Левінську приїхали представники районного братства ОУН УПА. Похилилися у жалобі Синьо-довтий та малиново-чорні прапори перед жінкою, яка ще молодою дівчиною у 1946 році вступила в ОУН і працювала під псевдо «Наталія». За боротьбу за українську державність Ганну Левінську засудили на десять років, які відбула у  Сибіру, на Магаданській землі . У червні 1957 року повернулася на рідну землю.У 2004 році переїхала жити до доньки в село Клубівці. У пам'яті людей залишилася нескореною патріоткою, активісткою.

Таке не забувається

   Уже сімдесят років минуло відтоді, як поляки  у згоді з більшовиками у 1944-1946 роках депортували та винищили прикордонні українські села Сокальського району Львівської області. 28 родин із села Костяшів переселили у Клубівці. Скільки вже десятків років пройшло, а переселенці і до тепер з болем згадують ті страшні події,  думками блукають рідними селами, рідними стежками. Козак (Качурак) Зиновії був рік, як їх вигнали з батьківщини. Зате з маминих розповідей на все життя закарбувала, що з ними сталося. За твердженнями істориків, насильницьким виселенням, яке сталося за мовчазною згодою керівників тодішніх режимів, було охоплено понад півмільйона громадян.

1. Зиновіє Семенівно, ми знаємо що Ваша родина була переселена у наше село. Скажіть, будь ласка, коли це було? Чому? І звідки Вас виселили?

Такі люди, як зорі на небі

   7 жовтня 2017 року на вісімдесять другому році життя відійшла у вічність Борушок Марія Олексіївна, мешканка села Клубівці, учителька.  Народилася Марія Борушок 13 вересня 1935 року у селі Рошнів Тисменицького району. Життєвий шлях Марії Борушок тісно переплетений із Клубовецькою школою. Після закінчення Івано-Франківського педагогічного інституту у трудовій книзі Марії Олексіївни єдине місце трудової діяльності – Клубовецька школи. Близько сорок років праці віддані школі, учням, вихованню дітей. З 1954 по 1991 роки Марія Олексіївна працювала вчителем музики, вчителем початкових класів, бібліотекарем, вихователем продовженого дня.  Марія Олексіївна Борушок навіки пов’язала свою долю з Клубівцями. Вийшла заміж за Івана Семеновича Борушка, народили і виховали трьох синів, створили інтелігентну, творчу сім’ю. Обоє – громадські активісти, учасники сільського хору «Клубівчанка», народного драматичного театру села Клубівці. Марія Олексіївна дуже любила співати. Упродовж всього життя пісня  була її порадницею, її розвагою, її сокровенною думою, її молитвою.

"Посттравматична рапсодія" на сцені Івано-Франківська

   24 червня 2017 року в Івано-Франківській обласній філармонії відбулася вистава Дмитра Корчинського «Посттравматична рапсодія». Режисер-постановник вистави Вадим Дишкант, а музичний супровід здійснюватиме Тарас Компаніченко. Роль Сашка виконує Назарій Борушок. Це благодійна вистава, кошти з якої підуть на користь добровольчих батальйонів АТО.  Головний герой пєси воїн -доброволець АТО, після контузіїї подорожує часом. Потрапляє в різні ситуації та драматичні події, які відбувалися в Україні в минулих століттях. 

Мама одну картоплю ділила на тиждень

   9 травня ми відвідали жительку нашого села Слубську Михайлину Тимківну,  1928 року народження. Коли розпочалася Друга світова війна їй було 11 років. Нас цікавило, що пам’ятає вона про війну, що відбувалося у той час в Клубівцях. Коли ми прийшли пані Михайлина лежала і молилася вервичку. Біля неї була коробочка, у ній було багато молитовників і вервичок. Михайлина Тимківна багато років була старшою сестрицею у нашій церкві, має дуже добру пам’ять, багато знає, цікаво розповідає. Коли ми запитали, що вона пам’ятає про війну, та відповіла:  – Я пам’ятаю все. Найбільше запам’яталося, як знущалися над нашими людьми. Німці прийшли у Клубівці, коли мені було 13 років. Одного разу я вийшла з хати і побачила, як німець зрізав сливу. Я почала дуже сваритися з ним, бо ця слива росла ще з дитинства і дуже добре родила. Але німець погрожував і я пішла до хати плачучи.  Пам´ятаю, як  тікала  від німців до лісу зі своїми односельчанами. Як вбивали німці худобу і як спасла свою козу.

Війна очима дитини

   9 травня у день перемоги над нацистами у Другій світовій війні ми завітали до Турик (дівоче прізвище Страчук) Марії Федорівни, 1932 року народження. Коли почалася війна Марії Федорівні було 7 років. Вже 72 роки, коли завершилася ця  війна, є вже мало свідків тих історичних подій. Нам дуже цікаво, що запам'ятала дитина про ту війну, особливо тут,  у селі  Клубівцях. Марія Федорівна зустріла нас дуже тепло, запросила до хати. Вона розказувала про війну дуже багато, жінка багато пережила і видно було, що це болючі спомини. Про той час вона дуже багато запам´ятала,  особливо як німці знущалися над нашими людьми, як був голод. Я хотіла плакати, коли Марія Федорівна говорила з таким великим сумом. У неї було дуже тяжке дитинство, війна вкрала їхнє дитинство. Сьогодні у нас знову теж війна (АТО) на сході України, там  є діти, які дуже страждають. Марія Федорівна відкривала нам правду дитячого болю і страху. Ми маємо розуміти дітей, яких застала війна і допомогти їм.

Після дощику в четвер

   У п’ятницю 5 квітня 2017 року я брав інтерв’ю у Ільницької (дівоче прізвище Федорак) Катерини  Йосипівни, 1931 р.н., уроженки села Клубівці Тисменицького району, яку з мамою та сестрою у п'ятнадцятирічному віці вивезли у Сибір. Після двадцятирічної каторги сім'я повернулася у Клубівці. У мене було декілька запитань, на які Катерина Йосипівна радо відповіла і показала фотографії з заслання.

– Бабусю Катерино, скажіть чому вас вивезли і куди?

- Нас вивезли з України, бо мій брат Федорак Дмитро Йосипович був в УПА. Саме через це нас вивезли. Нас було троє - мама Федорак Анна Томівна, я і моя сестра Євдокія. Нас вивезли в Караганду у 1947 році. Мені у той час було 15 років.

Федорак Дмитро Йосипович, 1922 р.н. був вояком УПА. У клубовецькому лісі вояки збудували криївку. Вони прийняли присягу визволяти Україну або померти  у боротьбі за неї. 20 січня 1945 енкаведисти зловили його у криїіці, арештували. Сім’я два роки переховувалася. У 1947 році після Покрови енкаведисти вивезли Федорак Анну Томівну з доньками Євдокією та Катериною у Сибір ( з книги "Клубівці" Й. Карпіва. (СІМИК, 2000)).

І рак свисне - і я повернуся в Україну!

   Щоб глибше зрозуміти тему репресій в Україні та знайти відповіді хвилюючі запитання, ми завітали до жінки, яку у юному віці вивезли з сім'єю на заслання у Сибір. Зараз їй 87 років. Мешкає Касюк Ганна Корнилівна у селі Клубівці по вулиці Федченка. На подвір'ї ми зустріли її чоловіка Василя Семеновича Касюка. Привіталися, розказали хто ми і чого прийшли. Уважно вислухавши нас, направив до дружини Ганни Корнилівни, яка поралася на городі, збирала бур'яни. Вона дуже здивувалася нашому приходу. Ми розповіли Ганні Корнилівні про нашу газету, яку ми випускаємо у школі. Тоді вона почала розповідати нам про те, як їх забрали всією сім'ю з села, як там було тяжко. Ми запитували, а вона відповідала зі сльозами на очах. Лише коли згадувала про своїх друзів (вони на світлині), то посміхалася. Ми багато говорили про ті страшні часи. А на прощання сфотографувалися з Ганною Корнилівною.

Вулиця Стародорожна

  Вулиця Стародорожна – одна з головних та найдавніших вулиць села Клубівці. Вона довга, пролягає від вулиці Івана Франка до вулиці Шевченка. Вулиця активна, будинки охайні, проживає багато молоді та школярів. У сиву давнину наша вулиця називалася Стінки. Вона була між селами Надорожна та Вільшаниця. Старі люди, які колись жили в селі Пеколів (урочище Панькова Яма), після нападу татаро-монголів перебралися жити ближче до урочища Береги.  Ось так почала обживатися вулиця Стародожна. Стародорожна пішла від назви Стара Дорога

Любив Церкву, пісню, родину і Україну

   25 листопада 2016 року на шістдесят сьомому році життя відійшов у вічність Федорак Ярослав Петрович, мешканець села Клубівці, сільський дяк.

   Народився Ярослав Федорак 16 березня 1949 року. Освіту здобував у Клубовецькій восьмирічній школі, Тисменицькій заочній середній школі, професію токаря - в Івано-Франківському ПТУ №1. У 1968-1970 роках служив в армії. Спеціальність псаломного регента здобув у Івано-Франківському теолого-катехитичному духовному інституті, де навчався у 1995-1996 роках. З 1991 року донедавна служив дяком у Клубовецькій церкві Святої Покрови Божої Матері 

Вулиця Лугова

 Моя вулиця називається Лугова. Вулицю назвали так, тому що довкола були колгоспні поля і луги. Край вулиці побудовано шість будинків. Тільки два будинки  обжиті, решта ще незавершені повністю. Вулиця молода. Уздовж вулиці насаджені дерева, кущі, квіти. Ще є невеличкий потічок, який протікає попри наші будинки. Вулиця коротка, але широка, простора, неасфальтована. Неподалік вулиці є каплиця Богородиці, навкруг неї рясніють квіти. На вулиці Луговій живуть дуже добрі люди. Ми допомагаємо, підтримуємо один одного. 

Вулиця Молодіжна у селі Клубівці

   Наше село називається Клубівці. Вона найкраще. І школа наша найкраща, біля неї є пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Він, як поет і художник, нам нагадує, що треба вчитися і любити свою Батьківщину. Це він писав: "«Село на нашій Україні – неначе писанка, село…». У нашому селі є багато вулиць. І серед них моя вулиця Молодіжна. Вона дуже давня вулиця, їй вже 496 років. Але колись вона не мала назви.  Колись, як розказує моя бабуся Марія, ця вулиця була дуже широка і глибока, мала два високі береги. Вулиця Молодіжна з'єднює Береги (частину села) з Старою Дорогою (тепер вулиця Стародорожна). 

У Клубівцях вшанували члена ОУН

   Церковна процесія після недільної Служби Божої попливла на вулицю Берегову до обійстя Романа Козака. Тут, біля оновленого хреста, отець-декан Петро Скрипник і о. Володимир Майданчук відправили молебень. На кам’яному постаменті викарбувано напис «Тут жив Федорак Дмитро Іванович (1918-1940), секретар сільської ОУН, зв’язковий. Боровся і загинув за незалежну Україну». Парафіяни слухали виступи о. Володимира Майданчука, сільського голови Богдана Рекетчука, учасника АТО Ігоря Чернецького, краєзнавця Йосипа Карпіва і перенеслися уявою в 1939 рік, коли Червона армія здійснила операцію  «золотий вересень»  і нібито визволила населення західноукраїнських земель. У Клубівцях тоді її зустрічали з синьо-жовтими прапорами, помахами рук і шапок. 

Вулиця Івана Франка

   Слава Ісусу Христу! Я, Турик Марія-Анна учениця 7 класу, хочу розказати вам про свою вулицю Івана Франка, яка знаходиться у селі Клубівці. Це найдовша і найголовніша вулиця села. Вона пролягає через все село і  є  центральною вулицею. Вулиця Франка бере  початок від «Німцевого горба» (так називають поле біля Тисмениці  старші люди), а ще біля залізного журавля, там де є автозаправка, а завершується на Таборищах, на роздоріжжі. Її протяжність приблизно 3 кілометри.  Моя вулиця названа в честь великого українського письменника Івана Яковича Франка. Вона дуже гарна і широка, всі подвір’я доглянуті і сучасні. У кожному дворі є квіти і сади.

Вулиця Берегова

   Слава Ісусу Христу!  А ви знаєте де у нашому селі знаходиться вулиця Берегова? Я радо розповім вам. Колись у 1520 році появилося село Клубівці. Вулиця Берегова тісно пов’язана з історією села. Перші поселенці Клубівців селилися біля берега, який підпирав потік. Назва вулиці походить саме від цього берега. Береги потоку з'єднувалися кладками, на яких у давнину жінки прали білизну. Досі бабусі згадують, як голосно лускали праниками по білизні. Зараз багато змінилося. Потік майже висок. А береги позаростали травами та густими вербами.

Моя вулиця Шевченка

   Привіт! Я, Павлюк Тетяна. Я живу на вулиці Шевченка. Обабіч вулиці розкинулись гарно доглянуті будинки, городи, фруктові сади. На моїй вулиці живуть працьовиті люди. Часто на вулиці можна побачити перехожих, велосипедистів та проїжджають машини. Вулиця простора, асфальтована. А носить вона ім'я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Кожна вулиця має свою історію. Вулиця Шевченка одна з найдовших і головних вулиць села Клубівці. Вона пролягає від Могили борців за волю України до нашої церкви Святої Покрови Божої Матері.

"День прожити з мудрістю сонета, з працею високої мети..." Йосип Карпів

   28 лютого у Народному домі міста Тисмениця відбулася творча зустріч із Йосипом Дмитровичем Карпівом – етнографом, засновником Клубовецького краєзнавчого музею, автором книг, пісень про Клубівці і Тисменицю, поетом, педагогом, лауреатом районної премії імені Романа Федоріва. Свято із назвою «День прожити з мудрістю сонета, з працею високої мети» відбулося в рамках відзначення його 70-річчя та випуску чергової збірки поезій «Близьке і далеке».

Від обліковця, водія до керівника колгоспу, голови управління ПФ

   27 січня 2016 року на шістдесят четвертому році життя відійшов у вічність Ярослав Ількович Палагіцький, мешканець села Клубівці, колишній голова колгоспу "Маяк", голова управління Песійного Фонду України в Тисменицькому районі.

   Народився Ярослав (хрещений Петро-Ярослав) Палагіцький 9 липня 1952 року у селі Клубівці. Пройшов великий життєвий шлях – від обліковця, водія, помічника комбайнера у місцевому колгоспі "Маяк" – до голови колгоспу "Маяк", від спеціаліста - до голови управління Пенсійного Фонду України в Тисменицькому районі. Освіту здобував у Клубовецькій школі, Тлумацькому сільськогосподарському технікумі, Львіській сільськогосподарській академії. У 1974 році одружився, з дружиною Ганною прожили 41 рік, батько двох синів, дідусь.

Від столяра до кандидата, генерального директора, заступника голови облдержадміністрації

   27 жовтня 2015 року на сімдесят сьомому році життя відійшов у вічність Василь Дмитрович Досюк,  колишній перший заступник голови облдержадміністрації Василь Досюк, уроженець села Клубівці.  

  Народився Василь Дмитрович 19 серпня 1939 року. Пройшов великий життєвий шлях – від рядового столяра деревообробної майстерні – до генерального директора ВО «Прикарпатзалізобетон». Тривалий час Василь Дмитрович працював на керівних посадах НВО «Будіндустрія» Міністерства будівництва України.

   У 1985 році захистив науковий ступінь кандидата технічних наук.

Анастасія Олійник: “Мій трудовий стаж 39 років і 9 місяців”

    Напередодні 75-річного ювілею ми поспілкувалися із мешканкою нашого села, із колишнім багаторічний секретарем Клубовецької сільської ради Анастасією Василівною Олійник. цікавою, неординарною особистістю, дуже милою та гостеприємною. Проживає Анастасія Василівна на вулиці Івана Франка, недалеко від сільського комбікормого заводу. Вона радо погодилася відповісти на наші запитання. Хочемо сказати, що наша співрозмовниця має добру пам’ять, добре знає село, людей, вона як літописець того історичного відрізку, в якому їй довелося жити та працювати. 

День геройської слави у Клубівцях

   У Клубівцях День захисника України ознаменовано кількома подіями: відправлено панахиду біля відновленої криївки в лісі з участю церковної громади, членів районного Братства УПА, учасників АТО, вчителів і школярів. До святочного зібрання тут промовляли священик-декан Петро Скрипник, сільський голова Богдан Рекетчук, голова районного Братства УПА Петро Галига, краєзнавець  Йосип Карпів. Вони відзначили, що День захисника України тепер збігається з днем заснування Української повстанської армії, Днем українського козацтва та з великим християнським святом  Покрови Богородиці, яке почало асоціюватися з такими поняттями, як військова честь, звитяга, мужність, лицарство.

Ми повинні знати наших героїв

   Багато гарних подій, приурочених 73-річниці створенню УПА та Дню захисника України, який святкується вперше на Покрову Пресвятої Богородиці, відбулося у нашому селі. Це - похід до криївки, зустріч із двома поколіннями вояків - захисників України, молитва за полеглими борцями за волю та незалежність нашої держави. Хвилюючою подією було встановлення та освячення  пам'ятного знака воїнам УПА у нашому селі біля Могили. 20 січня 1945 під час облави було заарештовано девять вояків УПА. Долі їхні трагічні. Відбулося освячення пам'ятного знака, на якому навічно вписані їхні імена.

Його професія - бібліотекар

     Його професія - бібліотекар. Півстоліття бібліотекарем Клубовецької сільської бібліотеки працював Палагіцький Микола Дмитрович  (12,05,1941 - 28,08,2015). Спершу сільська бібліотека розміщувалася у старому адміністративному будинку по вулиці Франка, де зараз старий клуб. Потім, коли збудовали нове адмінприміщення (теперішня вулиця Миру), у 1970 році бібліотека була перенесена в одну із кімнат. Микола Дмитрович Палагіцький -  почесний бібліотекар, великий зберігач книг. Він залишив добрий слід в історії села Клубівці.

КЛУБІВЦЯМ - 495 РОКІВ

 495 років нашому селу  

Перша згадка про село Клубівці датована 1520 роком.

Історію Клубівців записували та переповідали Ткачук Петро Євстахович (1895-1967), Пронюк Федір Миколайович, Михайлишин Василь Іванович(1884-1954), Пронюк Дмитро Федорович (1928-1986), Палагіцький Іван Дмитрович (1911-1988), Федорак Марія Василівна (1919-2005), Рекетчук Дмитро Федорович, Йосип Дмитрович Карпів.

Перші друковані матеріали про Клубівці: історія села Клубівці Івана Морикіта ("Альманах Станіславівської землі"), "Клубівцям-470" автор  Марія Бойко, краєзнавчий нарис "Клубівці" Йосипа Карпіва. 

Про пам'ятники Тарасу Шевченку у Тисменицькому районі

   За старання відділу культури Тисменицької райдержадміністрації побачив світ інформаційний буклет «Скульптурна Шевченкіана Тисмениччини», присвячений 200-річчю від дня народження Тараса Григориввича Шевченка. У книзі зібрані матеріали про 25 пам’ятників Тарасу Шевченку, які знаходяться у селах Тисменицького району Івано-Франківської області. Історія такого пошанування Кобзаря охоплює майже сто років від пам’ятного кургану у селі Сілець, зведеного у 1914 році до пам’ятника у селі Клубівці, спорудженого у 2014 році.

Життя - як подих

  Людина приходить у цей світ хіба що повеснувати. Такою. по-весняному молодою й активною. запам’яталася клубівчанам Мирослава Іванівна Турик, яка у 80-х роках працювала завклубом у Клубівцях, активно сприяла створенню сільського хору, у 1980 році була обрана головою клубовецької сільської ради, з 1983 року стала очільником Тисменицького районного відділу культури. Мирослава Іванівна своєю натхненною працею прислужилися, як клубовецькій громаді, так і всьому Тисменицькому району. Мирослава Турик дуже любила пісню, пропагувала її, активно співала у сільському та церковному хорах, брала участь у всіх мистецьких заходах села.

Хто пошанує нашого героя?

  19 лютого 1945 року на Львівщині загинув член ОУН, курінний пропагандист УПА Канюк Василь Дмитрович, який народився у Клубівцях  1920 року. Закінчив Станіславську гімназію. В час війни, після проголошення у Львові про відновлення Української держави, працював у підпіллі на території Польщі, Німеччини, Західної України. В лютому 1945 року група партизанів УПА поверталася з-за Сяну і потрапила на засідку енкаведистів. Вони загинули, в тому числі Василь Канюк, і були поховані в лісі біля містечка Бориня.

Вся біографія - в пісні

   Коли освячували пам'ятник Тарасу Шевченку в Клубівцях торжество супроводжував хор, до складу якого ввійшли всі покоління клубівчан. Хор став справжньою окрасою села. Серед хористів були: учасники хору "Клубівчанка", церковного хору, фольклорного ансамблю "Намисто", чоловічого квартету (ансамблю) та багато молодих юнаків, які навчалися у музичній школі. Направду, кожен присутній на урочистостях відчував велику гордість за село, за наш хор. Це - наші славні клубівчани, про яких годиться розказати. Сьогодні наша розповідь про Борушок Марію.

3895013
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
2451
3646
9871
3861796
40672
70250
3895013

Ваш IP: 54.224.108.238
Server Time: 2018-08-15 18:01:21
Счетчик joomla