Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player
Помилка
  • Помилка завантаження даних каналу

І рак свисне - і я повернуся в Україну!

   Щоб глибше зрозуміти тему репресій в Україні та знайти відповіді хвилюючі запитання, ми завітали до жінки, яку у юному віці вивезли з сім'єю на заслання у Сибір. Зараз їй 87 років. Мешкає Касюк Ганна Корнилівна у селі Клубівці по вулиці Федченка. На подвір'ї ми зустріли її чоловіка Василя Семеновича Касюка. Привіталися, розказали хто ми і чого прийшли. Уважно вислухавши нас, направив до дружини Ганни Корнилівни, яка поралася на городі, збирала бур'яни. Вона дуже здивувалася нашому приходу. Ми розповіли Ганні Корнилівні про нашу газету, яку ми випускаємо у школі. Тоді вона почала розповідати нам про те, як їх забрали всією сім'ю з села, як там було тяжко. Ми запитували, а вона відповідала зі сльозами на очах. Лише коли згадувала про своїх друзів (вони на світлині), то посміхалася. Ми багато говорили про ті страшні часи. А на прощання сфотографувалися з Ганною Корнилівною.

  

- Ганно Корнилівно, ми знаємо, що Ваша сім'я була репресована. Скажіть, будь ласка, чому і куди Вас вивезли? Коли це було?

- Нас вивезли у Сибір. Ми були у засланні з 1950 до 1958 року. Через донос.

- Скільки Вам років було тоді?

- Я була дівчина, мені було 20 років.

- Чи мали змогу Ви вчитися?

- Ні. Ми були далеко від міста, всього 130 кілометрів. Не вчився ніхто, навіть, діти малі, які були з нами.

- У яких умовах Ви проживали?

- Жили у лісі під палаткою. Було 32 людей в одній палатці. Була одна залізна пічка. Так ми жили аж поки Сталін не вмер. Була дуже сильна біда до 1953 року. Ми не мали роботи, щоб заробляти грошей. Коли Сталін вмер, став Малінков, то стало вже нам інакше, ми заробляли гроші. Малінков навіть з нами до лісу ходив перший рік. 1958 року нас відпустили додому.

- Чи там були ще наші односельчани?

- Був Козак, два брати Павлюки та інші.

- Як ставилися там до наших людей?

- Ставилися так, як до всіх. На засланні були люди різних національностей.

- Чи важко було Вам на чужині?

- Так, було дуже важко. Коли ми приїхали, нам дали двометрову пилу і сказали різати ялину. Там було 50-55 градусів морозу. Було дуже холодно. Різали ялину цілий день. На цій фотографії ми ріжемо ялину.

- Чи хотіли Ви повернутися додому?

- Дуже хотіла додому. Не уявляла собі життя без України. Раз прийшов до мене один москаль і каже, щоб я виходила за нього заміж. А я кажу, що поїду на Україну і там одружуся. Він каже: «Та поїдеш ти в Україну, як рак свисне». А йому: «Буде рак на горі свистіти і я буду в Україні сидіти!»

- Скільки років Ви були на засланні? Коли повернулися. Де працювали?

- Я прожила в засланні 8 років. У 1958 році повернулася додому. Працювала в колгоспі.

- Заміж Ви вийшли там? Яким було Ваше весілля?

- Заміж я вийшла тут, весілля було звичайним. Було дуже багато родичів і знайомих. Мій чоловік молодший від мене на сім років. Тут народилися наші діти. 

-Чи переслідувало Вас НКВС після повернення?

- Була одна жінка, яка після повернення додому, почала наговорювати на мене, доносити. І прийшов один чоловік, голова колгоспу Гришко, та довів усім, що ця жінка бреше. І мене відпустили. І я жила спокійно.

- Що запам'яталося Вам з часів заслання найбільше?

- Дуже тяжка робота. І як ми з друзями співали, проводили вільний час.

- Як Вам було після повернення в Україні, в рідному селі? Чи мали де жити?

- У нас все забрали, хату розібрали. Жили ми у моєї мами сестри. Будували ми собі хату. Три роки прожили ми у маминої сестри, аж потім перейшли у свою побудовану хату.

- Чи маєте якісь фотографії із заслання?

- Так є, як в лісі рубали ми і як пісні співали.

- Якою мовою ви розмовляли на засланні?

- Ми говорили країнською, були люди з Росії, вони теж разом з нами співали українською.

- Чи залишилися там Ваші друзі, знайомі?

- Усі роз'їхалися, правда деякі там померли.

- Що Ви побажаєте нашим учням.

- Щоб добре вчилися, були здорові, щоб з них добрі люди були. А зараз вам розкажу вірш:

Вчитися, дитино, бо вчитися треба,

Вчися дитино най розум не спить,

Хай душа радіє, бо доки дитина ти,

Горя не знаєш завжди.

   Потім ми разом пішли до хати. Біля хати нас зустрів господар Василь Семенович і розпитав нас про школу, про батьків, про вибір нашої професії. Він бажав добре вчитися і стати юристами (добрими суддями) або журналістами. Ми всі пішли до хати і переглядали фотографії. Їх було аж чотири альбоми. Там фотографії з заслання, весілля їхнього та родинні. 

   Ганна Корнилівна не сподівалася нашого візиту, але все одно дуже приємно прийняла нас, відверто відповіла на всізапитання, всміхалася дуже тепло і мило. Мені дуже сподобалася, коли вона розповідала історії то  посміхалася. У хаті у неї так затишно і тепло, як у бабусі.

   Зі спілкування я більше довідалася про часи страшних репресій в Україні, зокрема нашому селі. Я побачила, яких гарних людей вивозили. Як вони рвалися і тужили за рідним домом, як їх рятувала рідна пісня. Мене вразило, що  до неї там приходило багато росіян свататися, але вона вірила, що повернеться і додому і бачила своїм чоловіком лише українця. Як вона сказала «І буде рак на горі свистати, і буду в Україні». І так сталося.

   У родині Касюків син Іван - відомий лікар в Івано-Фраківську, внук також став лікарем. Приємно було слухати вірш, який Ганна Корнилівна пам'ятає ще з першого класу. Ганна Корнилівна запрошувала нас приходити ще до неї у будь-який час, а також, не зважаючи на свої роки, вона любить спілкування, ще рветься до роботи, хоч би вийти на город. Я рада знайомству з цією гарною і доброзичливою жінкою. Аж не віриться, що скільки горя вона пережила і зберегла посмішку.

Марія-Анна ТУРИК, 7 клас

   Ганна Корнилівна дуже щира і добра людина. З її історій я зрозуміла, як було важко в ті часи. Вона розказала нам куди і коли її вислали в заслання. Як було важко жити та працювали там, які сильні морози були і жахливий побут. Але віра і любов до України допомогли їй здолати ті страшні випробування. Нам навіть важко уявити, як у 50-тиградусні морози можна вийти на вулицю, а вони пиляли сосни. Таке спілкування дуже повчальне для нас. Цього у підручнику не прочитаєш. Це свідчення людини, яка пережила те горе. Ми багато дізналися. Я дуже вдячна Ганні Корнилівні, її приклад вчить любити рідну землю, рідну пісню і вірити. Мати віру "як макове зерно" і рак таки свисне. Такі гарні люди живуть у нашому селі.

Богдана ШЕШУРАК, 7 клас

На світлинах: 1. Товаришки по засланню (Ганна Касюк праворуч). 2.Сибір. Робота у лісі. 3. Весілля Ганни та Василя Касюків. 4. Весільний портрет Касюків. 5. Ганна Касюк з ученицею 7 класу Марією-Анною Турик. 6. Ганна Касюк та школярка Богдана Шешурак.

6087554
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
2492
3779
2492
6049897
40403
61000
6087554

Ваш IP: 18.207.255.49
Server Time: 2019-12-09 14:34:57
Счетчик joomla