Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Середня освіта – Освітній портал «Педагогічна преса»

Мама одну картоплю ділила на тиждень

   9 травня ми відвідали жительку нашого села Слубську Михайлину Тимківну,  1928 року народження. Коли розпочалася Друга світова війна їй було 11 років. Нас цікавило, що пам’ятає вона про війну, що відбувалося у той час в Клубівцях. Коли ми прийшли пані Михайлина лежала і молилася вервичку. Біля неї була коробочка, у ній було багато молитовників і вервичок. Михайлина Тимківна багато років була старшою сестрицею у нашій церкві, має дуже добру пам’ять, багато знає, цікаво розповідає. Коли ми запитали, що вона пам’ятає про війну, та відповіла:  – Я пам’ятаю все. Найбільше запам’яталося, як знущалися над нашими людьми. Німці прийшли у Клубівці, коли мені було 13 років. Одного разу я вийшла з хати і побачила, як німець зрізав сливу. Я почала дуже сваритися з ним, бо ця слива росла ще з дитинства і дуже добре родила. Але німець погрожував і я пішла до хати плачучи.  Пам´ятаю, як  тікала  від німців до лісу зі своїми односельчанами. Як вбивали німці худобу і як спасла свою козу.

 

 

   Розказувала Михайлина Тимківна як одного разу німець спас її життя. Вона тікала від німців куди бачила, а вони гналися за нею. Втікаючи вибігла на одного німця, а він показав їй дорогу куди тікати, де їх немає.

  «Було дуже страшно, - повторювала п. Михайлина, - але потрібно було рятувати своє життя».

  Згадує, як через ціле село, городами по-під хати бігали німці і стріляли в вікна, а вона ховалася у підвалі. Хата у війну вціліла, але була потріскана, вікна розбиті. Вона майже весь час ховалася у підвалі.

   Був дуже страшний голод, її мама одну картоплю ділила на тиждень. Мама рвала лободу і варила її. Потім Михайлина сама навчилася варити. Казала, що мама тайком садила картоплю, щоб зродила, та зранку прокидалася, а її вже не було, німець забрав. Так посадити, щоб німці не забрали було дуже важко. Але якось вхитрялися. У селі було дуже багато німців. Село перемішалося з німцями, вижити було дуже вадко. Щось зробиш не так, зразу карали.

   Розказувала, як одна дівчина йшла і несла на плечах мішок, вона була дуже поранена, плечі і голові. У мішку несла їжу комусь, та впала біля них коло хати і померла. Було дуже багато трупів.

Найбільше розказувала, що було дуже її страшно, що таке молоде її життя постраждало через війну.

У нашому селі, там де міст, що веде на Таборищі стояли німці. І щоб пройти через міст треба було заплатити сигаретами або їдою. Пройшли можна було лише самому. Якщо люди намагалися пройти не заплативши, то їх кидали у воду з речами. Через ліс було страшно йти, бо там переховувалися німці, могли застрелити. Через міст йшли, щоб придбати (вимінятти) їжу в Тлумачі, бо був дуже голод. Там біля мосту були їхні перекладачі і так ми їх розуміли. А ще німці вчили наших людей говорити по-німецьки.

   Перед голодом німці пристрелювали всю живність на подвір’ї:  корови, кози, свині, собак, спалювали хати. Людей вбивали, а самі селилися в їхніх хатах. По нашій дорозі (нині Франка) німці вези полонених, а наші люди були попереджені і тікали у ліс за колію.

   Згадала, як горів її сарай, як вона кричала, бо там була корова. Підійшов до неї німець і сказав, що її застелить. Вона його штовхнула і почала кричати всім. Корову врятували, всі тікали в ліс. Її сестру вбили німці. Фотографій одиних не збереглося.

   Я дуже багато дізналася. Було дуже цікаво слухати. Вона лежача, але при добрій пам´яті. Дуже хотіла спілкуватися, казала: «питайте мене ще, я відповім». На кожне наше запитання вона відповідала дуже довго, ми все не запам´ятали. Вразило все з її розповіді: як вбивали худобу, як німці бігли через горобин і стріляли по вікнах. А вона була смілива, штовхала німця. Вона казала, що і німці були різні. Були добрі, що її пропускали. Яка би війна не була, людина залишається людиною.

   Вона нас пригостила цукерками, її правнук бігав по хаті. Вона здивувалася і зраділа нашому приходу. Нам бажала, щоб ми залишалися добрими людьми, щоб не пережили такої трагедії, як вони. Щоб добре вчилися, бо освіта зараз потрібна.

Марія-Анна ТУРИК, 7 клас

    9 травня 2017 року Шешурак Богдана і Турик Марія-Анна з 7 класу провідвідали жительку села Клубівці Слубську Михайлину. Нас зустріла старенька жінка, яка розказала нам багато про війну. Спочатку я думала, що вона нічого не пам’ятатиме з того часу. Але, як виявилося, Михайлина Тимківна пам’ятає все, все до дрібниць. Дуже боляче розповідала як вона із багатьма жителями нашого села тікала у ліс. Про війну розповідала дуже емоційно. Коли вона розказувала, як знущалися і вбивали людей, на її очах були сльози. Розповідала про свою сім’ю, про те який голод був у той час, скільки їх було, куди і коли тікали, де переховувалися і багато іншого. Найбільше їй запам’яталося історія про міст де колись стояли німці і нікого не пропускали. Пройти можна було без речей і лиш заплатив їм. Якщо люди пробували пройти через міст вони кидали їх у воду і всі їхні речі. Ми слухали і думали, кожна людина носить у собі історію. А війна не забувається ніколи і той страх, який вона принесла. Перед нами була жінка, які за рік дев’яносто, а вона так розповідає ніби це було вчора.

Богдана ШЕШУРАК, 7 клас

 

4183701
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
4564
4670
19050
4130707
82870
141075
4183701

Ваш IP: 54.80.188.87
Server Time: 2018-10-18 22:02:58
Счетчик joomla