Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Довгівський гамбіт

   19 грудня 1946 року в Довгівському лісі викрито криївку УПА, в якій в той час було 8 повстанців, серед них, кущовий провідник ОУН села Клубівці –  Пронюк Микола Васильович, псевдо «Прут». 

    19 грудня 1946 року о 2-ій годині ночі до села Стриганці (Тисмениций район Івано-Франківської області) автами заїхало біля 600 більшовиків військ НКВД. 400 з них за квартирувало в Стриганцях, а решту більшовиків поїхали до сусіднього села Довге, протягуючи за собою телефонну лінію. Там вони оселилися в господарстві Сабацького Олекси, наказуючи всій родині звільнити хату.

  

      Через годину близько півтори сотні більшовиків пішли в напрямку лісу Дуброва (скалиста стінка з корчами понад Дністер). Там розставили засідки від урочища «Коліїв» аж до Дністра. На цьому місці, довжиною біля 500 м. залишились аж до дня.

   Біля 10-ої години з Стриганців до Довгого приїхало авто, повне НКВД-истів. На машині повстанці бачили якусь постать, закутану в палатку. В Довгому машина зупинилась ненадовго біля квартируючих там більшовиків, опісля поїхала через гору польовими дорогами до лісу Дуброва. Під’їхавши до криївки, НКВДисти щільно окружили її. Тримали в кільці і чекали на подальші вказівки керівництва, що якраз під’їжджало.

   О 14-ій годині розпочалася наступ на криївку. Спочатку більшовики кричали, навіть, вмовляли вояків, котрі перебували в криївці, здатися живими та вилазити наверх. Ті вигуки добре чули цивільні люди, котрі ховалися від більшовиків недалеко в корчах, на віддалі близько 300 метрів. Ті викрики та вговорювання тривали біля двох годин. Після цього більшовики почали закидати криївку гранатами та стріляти з кулеметів. Обложені в криївці партизани почали відстрілюватись з середини. Бій тривав близько двох годин. Коли затихли останні постріли в криївці, більшовики ще не відважувалися відкривати її. Вони залишили доокола бункеру засідку з 50 солдатів, а решта повернулася до села. Вночі двічі міняли засідки. В селі більшовики хвалилися, що знищили цілий «бандерівський штаб».

Хлопці, побачивши безвихідне становище, пострілялися в криївці, знищивши перед тим все, що можна було знищити.

      В той час у криївці було восьмеро повстанців, а саме:

1.«Ярошенко» – референт пропаганди Тлумацького надрайону.

2. «Степан» – Мацкевич Ярослав – пропагандист.

3.«Мовчазний»/«Мовчан» – Кобзан Богдан Степанович 1919 р. н., технічний працівник НСП.

4. «Юрко» – Кривоніс Василь Васильович 1920 р.н.,уродженець с. Єзупіль,районний провідник Тисменицького району.

5.    «Прут» – Пронюк Микола Васильович 1916 р. н., уродженець с. Клубівці, провідник сільської ОУН с. Клубівці.

6. «Ромко»/«Роман» –  Федір Гудима, станичний с. Довге.

7. «Влодко» – боївкар Степана.

8. «Вірний» – боївкар Юрка.

   Відомо, що Пронюк Микола Васильович (1916 р.н.) з села Клубівці мав початкову освіту. Військову службу відбув у польській армії. В роки війни працював у німецькій поліції. Зі зброєю в руках втік до повстанців в сотню "Чорного", де був ройовим.  Літом 1944 року за завданням ОУН повертається в село Клубівці для проведення воєнної підготовки новостврореного куща ОУН-УПА. Після арешту Івасюка Івана (20 січня 1945 року) був призначений провідником сільської ОУН с. Клубівці.

   Під псевдами «Ярошенко», «Вірний», «Влодко» вірогідно крились: Стасюк Андрій Ількович 1923 р. н., Євген Грушкевич, Роман Боришкевич 1906 р. н. уродженець с. Єзупіль. 

   Біля 14-ої години двоє клубовецьких боївкарів «Прута» «Веселий і «Місько» (особи встановлюються), що сиділи в іншій криївці, яка була неподалік, вийшли з криївки і хотіли злучитися з своїм провідником «Прутом». Не доходячи до криївки десь зо сто метрів, зорієнтувалися, що криївка обложена більшовиками, бо побачили багато слідів та почули відгомін голосів біля криївки. Тому завернули і почали втікати вдолину до Дністра. Більшовики запримітили їх та з криком «бандеровци» кинулися їх доганяти. Обидвом боївкарям вдалось перейти Дністер по льоду та сховатись від погоні в надбережних лозах, користуючись темнотою, що наступила.

   Наступного дня, 20 грудня, о 9-ій годині з Стриганців приїхали до нерозкритої ще криївки дві таксівки, в яких було по 3-4 особи. Близько двох годин вони перебували біля криївки, а потім поїхали у село до помешкання, де квартирував майор НКВД, що провадив ту операцію. Зразу після цього старший лейтенант НКВД з 20-ма більшовиками взяли з села дві фіри в Щербатого Василя та Залотарук Михайла та чотирьох селян Гавриша Степана, Совтуса Івана, Протаса Василя, Сабецького Якова та поїхали до криївки. Як розповідали згадані вище селяни, криївка від вибуху гранат запалася і її треба було розкопувати.

   У бункері всі повстанці лежали з простріленими головами. Все було дощенту знищене. Вбрання повтанців порізане, подерте, взуття порізане, зброя поламана, амуніція порозбирана, папери всі попалені, навіть годинники понищені. Більшовики, оглядаючи це все та виносячи трупів, говорили між собою: «Вот твьордые бандеровци – сами убились и вещи все уничтожили».

      Більшовики поскидали трупи та рештки речей на підводи, завезли все до Стриганців на подвір’я, де квартирував майор НКВД. Майор наказав поскидати трупи та речі з возів, а всім цивільними наказав звільнити подвір’я, аж доки їх знову не покличуть. Стійкові при брамі завертали людей, котрі йшли біля подвір’я і заставляли обходити його. Через годину покликали фірманів і решту селян на подвір’я та звеліли їм знову зложити трупи на підводи. Більшовики, що були на подвір’ї, почали кричати, що трупів треба скидати в воду, та майор вспокоїв їх, кажучи до селян: «Похороніть як звичай велить, на цвинтарі, бо вони наші».

      Того самого дня привели більшовики до господарства Протаса Степана у село Довге якогось замаскованого чоловіка, він показав криївку на подвір’ї, з якої витягнули Протаса Степана 1920 р. н. і Кабана Осипа 1915 р. н.. Обидвох чоловіків забрали з собою та пішли в горішній кінець села, де заарештували дівчину Сабецьку Анну, яка досі не мала нічого спільного з повстанським рухом. Пополудні того ж дня всі більшовики з обидвох сіл вибралися до Станиславова.

      Евентуальні причини упадку криївки: (аналіз з протоколу)

1. Неконспіративне будування криївки. Криївку копали Степан Мовчазний і Ромко. Про місце й роботу знав Граб (Овал). Копання криївки почали в жовтні й копали  протягом трьох тижнів. Робили тільки вдень. На обід ішли в Коліїв, обшмаровані глиною. Такими їх бачили дівчата та молодиці (кожного дня інші), що виносили їм обід. На цьому місці, де вони копали криївку, до того часу і в той час сиділи цивільні чоловіки, що ховалися від більшовиків. Половина цих мужчин вже в грудні мали книжки, що поголосилися в НКВД, а 12 сидить ще в Станиславові в тюрмі. Майже всі жінки та дівчата, що носили їсти в «Коліїв», були арештовані. Під час обідів, в присутності цивільних мужчин, «Мовчазний» та «Степан» скаржились, що дуже прикро вдовбати в камені та показували мозолі від роботи. Від роботи на обіді чи ввечері все йшли одною і тою ж дорогою, що бачили багато цивільних мужчин та жінок. Матеріали ці стояли нераз по кілька днів не приховані, що знову мали змогу оглядати цивільні люди і пастухи.

2. Деконспіративне ходження села. Від часу збудування криївки аж до її упадку всі вояки сходилися на вечерю до с.Довге все з одного напрямку, так що майже ціле село вже знало, що вони сидять на Дубровах та мають там криївки.

3. Деконспіративне ношення харчів та іншого до криївки в першій половині листопада 1946. «Ярошенко» й «Степан» пішли до Стриганець, де заготовили собі залізну порцію до криївки і стягнули два радіоапарати. До піднесення цих речей взяли зі Стриганець двох цивільних людей, що крилися перед большевиками – Кабана Мирона і Клапічка Гриня, які занесли їм всі ці речі аж на Дуброви, та залишили недалеко криївки. Ці два чоловіки були арештовані більшовиками і в той час сиділи в тюрмі, опісля їх звільнено. В с. Довге говорили люди, що на Дубровках мали закласти радіо та друкувати газети. Останніми часами перед упадком криївки, вона стала так офіціально знаною, що звали її «читальнею». 

Євген ПРОНЮК 

     У статті використані матеріали: 

1. Електоронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ /Протокол у справі більшовицької облави на ліс Дуброва біля села Стриганці Тисменицького району від 5 січня 1946 року/.

2. Клубівці (Нариси з історії села) – Й. Д . Карпів. 

    На світлинах:  Хрест борцям за волю України які загинули 19.12.1946 р. с. Стриганці.