Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Середня освіта – Освітній портал «Педагогічна преса»

Я знаю, що таке війна, голод

   90 років життя це багато чи мало? Рідко кому вдається досягнути до такої вікової позначки.  А недавно мешканка села Клубівці Турик (дівоче прізвище Пронюк) Софія Ільківна  відсвяткувала свої дев'яносто. Вона жвава, активна у свої роки. Ми завітали до пані Софії, щоб спитати, чи це багато? Софія Ільківна була на городі, ламала кукурудзу. Трохи здивувалася нашому приходу, розпитувала хто ми, де буде друковано інтерв'ю, але радо відповідала на наші запитання. Ми розмовляли на городі. Видно, що вона любить спілкуватися з людьми і любить працювати. Бо на запитання «Чи Вам не важко робити?», відповіла: «В любу погоду люблю бути на городі. Як зігнуся, то не розгинаюся до тих пір, поки не зроблю роботу, не звертаю уваги ні на кого».

  

   Народилася Турик Софія Ільківна 18 січня 1928 року (на другий Святий вечір, біля свята Йордана). Закінчила чотири класи у сільській початковій школі і перейшла на науку до Станіслава (нині Івано-Франківськ) в школу Василіанок. Там провчилася лише місяць, бо розпочалася Друга світова війна. Батьки Софії Ільківни були рільниками (землеробами). У нас була велика багатодітна сім'я  - 12 дітей, багато повмирало, лишилося три брати Іван, Ярослав, Василь і сестра (наша співрозмовниця) Софія. Дитинство її пройшло у Клубівцях. Пасла корову, ходила до школи, сапала на городі, допомагала виховувати братів та сестер. У дитинстві в селі Вільшаниця навчилася вишивати. Вишивала кабати, камізельки та сорочки. 25 лютого 1955 року вийшла заміж за Дмитра. 8 червня 1960 року вийшла другий раз заміж за Василя, який помер недавно у 2014 році. З ним мали двоє дітей.

-            Пані Софіє, Ви пам’ятаєте війну?

-            Добре пам’ятаю. Мені було тоді 14 років. Було дуже страшно. Німці сиділи на Черемхові, а ми ховалися у підвалах (пивницях). Німці стріляли довкруги, по окопах, обстрілювали хати, подвір'я. Потім москалі гонили німців до Надорожної та до Погоні. Пам'ятаю голод. Як ми всю війну збирали матину (лободу) та кропиву. А вдома на кухні сушили, мололи їх на жорнах на муку.

-            90 років життя це багато чи мало? За чим шкодуєте?

-            Я би хотіла жити і ніколи не помирати. Колись буде дуже добре. Я не розумію, чому тепер люди жаліються, що їм погано. Я знаю, що таке війна, голод, то було дуже погано. Шкодую лише за всім життям, яке прожила зле, бідувала. Люблю свою церкву, село. До церкви гарно вберуся, нарву квітів, васильку. Ще квітів віднесу на могилу своєму чоловікові Василю. Дуже люблю церковні свята, і своє день народження. Люблю співати наші народні пісні про любов. Моя улюблена "Ой чий то кінь стоїть".

-            Ким Ви мріяли бути у дитинстві?

-            У дитинстві хотіла бути кравчинею. Потім, коли вчилася в школі, хотіла бути лікаркою. Але війна не дала далі вчитися. Я так хотіла рятувати людей від смерті. Я виділа, як мої рідні помирали один за одним. Це мене мучило, хотіла їм помогти, врятувати.

–  Де Ви працювали? Чим любите займатися?

– До роботи навчена з дитинства. Робила трохи у колгоспі. Їздила на сезонні роботи в Панчиво, Горошино. Дуже люблю роботу на городі, садити, сапати. Тримаю корову, кури, люблю розводити свиней. Городину продаю на базарі: цибулю, часник, картоплю, горох, кріп, петрушку, все, що вирощую.

– Скажіть, а що найголовніше у житті?

– Найголовніше - здоров'я. Для себе, своїх рідних, для всього села.

– Скільки у Вас дітей, онуків?

– Маю двоє дітей доньку Марію та сина Василя, троє внуків Ігоря, Соломію та Христину і правнука Артема від Соломії.

– Пані Софіє, дуже дякуємо Вам за розмову. Побажайте  щось нашим школярам?

– Бажаю гарно вчитися, бути здоровими та працьовитими.

   Софія Ільківна багато і цікаво розповідала про своє життя. Ми не запам'ятали всього. Багато розпитувалася  нас. Нам сподобалося, що вона весела, добра, бадьора. І рухлива. Кожен день їздить до міста продавати васильок, а в неділю несе васильок до церкви. Пані Софія розказувала напам'ять вірш, який склала своєму хлопцеві, коли він йшов до армії і довгу молитву. Ми дивувалися, як вона пам'ятає такі довгі вірші. А ще вона заспівала нам пісню про любов.

Тетяна ГЕРМАН,11 клас,  Михайло ТУРИК, 9 клас

4352031
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
4356
5745
16247
4297905
102078
149077
4352031

Ваш IP: 54.163.22.209
Server Time: 2018-11-21 18:53:05
Счетчик joomla