Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Пісенна скарбниця Марії Пронюк

   Нещодавно у видавництві «Ярина» побачила світ книга «Пісенна скарбниця Марії Пронюк». Марія Федорівна Пронюк (15,03.1933-20.01.2017) уродженка села Клубівці, все своє життя вона присвятила пісні, співала у сільськім хорі, писала свої вірші. Пісні ретельно зберігала, записувала у зошит, добре знала мелодію кожної пісні. У збірці «Пісенна скарбниця Марії Пронюк» - збережені нею пісні. Коротку біографічну довідку написав літературний редактор книги Йосип Карпів: «Це розповідь про людину, яка прожила в селі понад вісім десятків літ у пісенному середовищі, знала безліч пісень, які ч від неї не один раз записував. Вона – а це Марія Федорівна Пронюк – для збереження в пам’яті записувала їх у зошит. І пам’ятала, від кого записала, хто як наспівувала. Для цього біографічного нарису використовую розповіді Марії Федорівни та її матері Карпів Катерини Корніївни (1907 – 2001)».

 

Присвячене нашій церкві

Церковця наша рідна,

Тобі вже сто. А ти прекрасна

Пишна, благотворна –

Це місце вибрала тобі

Свята Покрова Чудотворна.

Ти пережила дві війни,

Яка велика Божа сила,

Що у війну таку страшну

Твою стіну ніяка куля не вчепила

Село бомбили з літаків,

Дорога від машин влягла,

А ти стояла край села,

Стояла Господа молила.

Панцерка колію орала,

Сама стріляла в два боки

І допалила решту села –

Страшні були воєнні роки.

Україно, моя Україно!

Написала Марія Федорівна Пронюк

 

Україно, моя Україно!

 

Якби наші діди з могил ще повстали

Вони би знали ціну тобі,

Вони би землю цілували.

Ту землю стоптану ордами татар

І турками страшними

Поляками, а руськими  весь час

І німцями, що воювали з нами

Бо руський віз нас на Сибір,

Німець в Німеччину гнав, як худобу,

Ніхто не жалував наших дітей,

Ніхто не жалував нашого народу.

Україно моя, Україно!

Ти свою славу несла всі віки

Бо ще могили ся остали

Від тих борців,

Що за волю йшли у бій,

Від тих, що в тюрмах мордували.

Тепер ти вільна, моя Україно,

Цвітеш в садах, ростеш в степах

Високими хлібами,

Бо усе наше, що навколо нас,

Омріяне, оспіване журливими піснями.

Тепер ми не «бидло», ми і не хохли

Ми є - Українська Держава

І вже ніколи не замовкне

Наше велике слово – Слава! 

 

Пісня до дня Незалежності України

 

Лише одна є Україна

На цілий світ лише одна

Вона найкраща і єдина

І понад все нам дорога.

За що ми любим Україну?

За що ми славимо її?

За те, що ми тут народились,

Де нам співають солов’ї.

Кує зозуля ціле літо

І в’ють гніздечка ластівки,

Щасливі люди йдуть до Церкви

І з ними йдуть їх діточки.

Благати Господа за тебе,

Для тебе миру і добра,

 Тобі ми пісню заспіваєм

О, Україно, золота!

За тебе ми в тюрмах сиділи

І умирали в Сибірах,

А вірили в твоє майбутнє,

Що ти воскреснеш у віках.

Серед поля широкого

Попід гаєм скраю,

Там стрілецька могилонька

Забута стояла.

Мала, мала, невисока

Заросла травою,

Поховали там стрільника

Як загинув в бою.

Розійшлося два Табори

Як війна скінчилась

А під гаєм забутая

Могила лишилась.

Тихо, глухо кругом неї

Сумно довкола

Хрест з берези похилився

Із жалю додолу.

Пасло дівча три корови

По-під гаєм скраю

Поглянула на могилу

Заплакала з жалю.

Бо братчика нагадала,

Що загинув в бою

І його десь поховали

Отак в чистім полю.

Поплакала і блавату

Синього нарвала

Із братчиків і дзвіночків

Віночок сплітала.

Сплела вінок барвний, красний

Із цвіття живого,

Уквітчала ним могилу

Братчика чужого.

А могила не та стала,

І мов відмінилась,

Хрест з берези відхилився

І зазеленілась.

А зозуля защо ранку

Прилітати стала

І комусь то кращу долю,

На хресті кувала.

Кому спитаєте

Тій любій дівчиноньці,

Що стрілецьку могилоньку

Цвітчала нині. 

«Ця пісня була надрукована у календарі «Золотий колос», який виходив один раз на рік за Польщі. Мій дідо Корній отримував цей журнал. Я хочу, щоб ця пісня не пропала, ми - обидві Корнієві - її співали на мотив пісні «Стоїть гора високая» – зі спогадів пані Марії Пронюк, вересень 2011 р..