Kluedu.if.ua

КЛУбовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Get Adobe Flash player

Середня освіта – Освітній портал «Педагогічна преса»

Я дуже щаслива, що мої діти і внуки можуть вільно ходити до церкви

   Ще одне цікаве інтерв'ю ми підготували до Дня журналіста. Це розповідь про нашу УГКЦ у селі в часи переслідувань. Наша співрозмовниця Самуляк Зиновія Григорівна (дівоче прізвище Тарасюк), яка народилася 07 листопада 1945 року у Люблінській області Грубишівського району селі Костяшин (Польща). У семимісячному віці вона була вивезена з батьками в Україну, у село Клубівці. Тут пройшло дитинство. У 1952 році пішла вчитися у Клубовецьку школу, яку закінчила у 1959 році. Після школи пішла працювати. Пані Зиновія все життя була вірна УГКЦ. Нині щаслива, що Церква вийшла із підпілля, є молільницею спільноти "Матері у молитві".

  

– Зиновіє Григорівно, розкажіть про діяльність УГКЦ у час переслідування.

– Тяжкі були часи, почали закривати наші греко-католицькі церкви, а пізніше переслідували і православні. Люди не давали закрити нашу церкву, крадькома правилися богослужіння, люди пильнували, але переслідування було дуже сильним. Коли правилася Служба Божа то КДБ і міліція до церкви не заходили, люди молились, співали духовні пісні, а переслідувачам казали, що моляться самі без священика.

   Одного разу  було так. У нашій церкві правив світлої пам'яті владика Павло Василик. Церкву обступили кедебішни ки і не було як вивезти владику з церкви. Тоді жінки перебрали єпископа у жіночий одяг, зав'язали у хустку, взяли поміж себе і так вивели на дорогу. Так обхитрили переслідувачів.

   Потім нашу церкву у селі закрили. Люди ходили через ліс на Богослужіння у село Надорожна Тлумацького району. У Надорожній також незадовго закри ли церкву. Відтоді відправи правилися по хатах.

– Де були богослужіння нашої  УГКЦ? Хто правив?

– Була у нас така смілива жінка Бойко Анастасія, яка їх не дуже боялася. Богослужіння відбувалися у її хаті. Правив тоді ще о. Павло Василик, який мав хлопців, які йому прислуговували. Потім ті хлопці стали ревними священиками УГКЦ: світлої пам'яті о. Микола Сімкайло, згодом владика Коломийсько-Чернівецький, о. Григорій Сімкайло, о. Ярослав Гринюк.  Анастасія Бойко з ними спілкувалася і ходила з ними на Бгослужіння. І кому треба було священика, всі зверталися до Анастасії і вона домовлялася на котрий день буде Богослужіння і люди сходилися. Богослужіння відбувалися у Бойко Анастасії, Шелемей Ольги, Калинівської Олени, Палагіцької Марії, Федорак Анастасії, Лещук Ганни, Івасюк Марії і баатьох інших. Пізніше ті хлопці у часи підпілля були висвячені на священиків.  Нас переслідували, лякали усіляко і, навіть, кликали міліції, думали, що люди здадуть священиків.

– Чи багато клубовецьких людей відвідували УГКЦ?

– Поки церква була закрита, то багато людей ходили в греко-католицьку церкву. А потім, як уже переписали церкву на православну, то вже приходило менше. І тоді йшла боротьба, що церква відкрита, чому люди не йдуть до своєї церкви, а моляться у підпіллі. Старші люди вистояли до кінця, молились і дочекали своєї віри: Палагіцька Марія, Лещук Ганна, Федорак Настя, Тарасюк Марія, Шелемей Ольга і Михайлина, Бойко Настя, Івасюк Марія.

– Скажіть, а де Ви сповідалися, причащалися, хрестили дітей?

–  У кого в домі відбувалися Богослужіння, там сповідалися і причащалися. Дітей хрестили переважно у своїх хатах. Заказували на котрий день, увечері приводили священика, пильно закривали вікна. Так відбувалася Тайна хрещення.

– А де Ви приймали Перше Причастя?

–  Такого як тепер урочистого Першого Причастя не було. Кожна мама по можливості вже більших і розумніших дітей брала із собою, де правилася Служба Божа і там сповідалися і причащалися. То були часи підпілля нашої УГКЦ.

– А як відбувався похорон, його тайком увечері не можливо проводити ?

– Коли помирала людина, то був такий старенький дяк Рев'юк і він ховав, а потім тайком приводили священика на цвинтар, щоб запечатав гріб. А вже пізніше, коли церкву переписали на православну,  приводили православного священика.

– Чи боялися Ви?

– Так, боялася. Коли ми з чоловіком побудували хату, хотіли її посвятити, моя мама привела додому о. Павла Василика. Він правив у нас Службу Божу і посвятив хату. Я не боялася за себе, а за священика. Але тоді вже не було таких переслідувань, тому що була відкрита православна церква.

– Чи відходили від греко-католицької віри люди?

– Я, наприклад, від віри не відходила. Шлюб брала у Івано-Франківську у греко-католицького священика і дітей хрестила там.

   Віру зберегли ті, які молилися до кінця і вірили до кінця, інші – підтримували Церкву і не давали її зруйнувати, а по-третє, багато залежало від наших сільських голів, якщо вони йшли з людьми в ногу, все підказували – тоді вони зберігали в душах віру. У нас, дякувати Бог,у церква вціліла, з неї не зробили музей чи склад.

  Я дуже щаслива, що наша Церква воскресла, вийшла з підпілля. Вона жива, мої діти, онуки і правнучок Назарко можуть вільно йти до церкви, не боячись нічого.

– Ваші побажання нашій газеті «Шкільна правда».

–  А вашій газеті хочу побажати, щоб вона існувала довго і щасливо, щоб з неї багато цікавого і невідомого могли дізнаватися наші люди і діти.

– Пані Зиновіє, щиро дякуємо Вам за гарну розповідь. Дякуємо за Ваше подвижництво, незламну віру та велике служіння Богу,і нашій українській греко-католицькій церкві.

        Мені було приємно поспілкуватися з пані Зиновією Самуляк. Вона добра, щира і відкрита людина. Розповідаючи мені уривки свого життя, вона ніби переживала їх знову. Я дуже рада, що той час переслідувань минув і ми можемо відвідувати храм Божий. Я вдячна цій скромній і простій жінці, вона  багата вірою і дуже любить Церву Христову.

Ілона СТЕЦЮК, 6 клас

На світлинах:

1. Свято Пресвятої Євхаристії.  Зиновія Григорівна САМУЛЯК у рідному храмі Святої Покрови Божої Матері.

2. Спільнота "Матері в молитві" села Клубівці

Автор світлин Людмила ПАЛАГІЦЬКА

3910019
Сьогодні
Вчора
Цей тиждень
Минулий тиждень
Цей місяць
Минулий місяць
All days
204
3746
24877
3861796
55678
70250
3910019

Ваш IP: 54.81.110.186
Server Time: 2018-08-19 01:02:37
Счетчик joomla