Далеко за морем, за високими горами, був ліс. Старий і темний, і було в тому лісі невеличке болото. А в тому болоті жило щось дивне.

Одного разу Білочка і Зайчик гуляли лісом, веселилися і не помітили, як дійшли до болота.

– Зайчику, як ми сюди потрапили? – спитала перелякана Білочка, – Нам батьки строго заборонили підходити до болота.

 

   – Ми загралися і не помітили його, – виправдовувався Зайчик, – Не хвилюйся, ми вже повертаємося.

Та звірята не знали куди повертатися, вони заблукали. Куди не йшли, знову поверталися до болота.

– Як звідси вийти? – крізь сльози питалася Білочка.

– Не хвилюйся, – просив Зайчик, – спробуймо зосередитися і щось придумати разом.

Вони притихли і почули, як здалеку долітало:

– Гав–гав–гав...

– Чи чуєш, Білочко, цей гавкіт, – спитав тремтячим голосом Зайчик.

– Чую! – зраділа Білочка, – Біжимо подивимося, хто там.

– Гаразд, – відповів Зайчик, хоч дуже боявся йти на зустріч невідомому. Звірята поспішили на той голос. Чим ближче підходили, тим Зайчику ставало страшніше. Вже стемніло, коли підійшли до незнайомого звірятка, то побачили, що він сидить біля болота і плаче.

– Привіт, ти хто? – спитали разом здивованим голосом.

– Привіт! Я собачка, мене звати Квіточка, – зраділа чотириноге звірятко і завиляло хвостиком.

Собачка була така кумедна, маленька.

– Я Зайчик, а це моя подруга Білочка, – промовив пухнастий Зайчик, –. А що з тобою сталося, чому ти плачеш?

– Я гуляла і заблукала у лісі, – плачучи розповіла Собачка, – мені дуже страшно і самотньо тут біля цього болота. Та я не можу знайти виходу. Я вже довго сиджу тут і ніхто до мене не підходить.

– Чому не підходить? – здивовано спитати звірята.

– Бо це місце зачароване. Всі хто до нього  підходить не можуть знайти вихід звідси.

– От що, і  з нами таке трапилося. Та це не може бути, щоб ми всі разом не знайшли вихід, – вигукнула Білочка.

Вони задумалися.

– Спробуймо зробити навколо болота паркан, – запропонував Зайчик, – відгородимо це зачароване місце, щоб ніхто сюди не попадав.

Звірята погодилися і взялися за роботу. Працювали завзято та раптом Білочка посковзнулася і впала в болото. Друзі перелякалися і кинулися допомагати подрузі. Вони зчинили такий галас, що розбудили звіра, який жив у болоті.

– Ви як посміли мене розбудити! – закричав люто звір.

Та друзі не налякалися його, бо їм було дуже жаль Білочки. Вони наполегливо просили допомоги у страшного звіра.:

– Будь-ласка, допоможіть нам спасти нашу подругу Білочку, вона впала у болото. Ми вам принесемо ягідок, горішків, грибочків, шишок, все що схочете. Поможіть! – просили ,аж плакали звірята.

Звір дуже розчулився від тих слів, пірнув у болото і витягнув маленьку, мокру і грязну Білочку.

– Дякуємо вам, – раділи звірята, – а як вас звати?

– Я Бегемот! – відповів звір, – Я не можу вилізти з цього болота, бо зла чаклунка зачарувала його, а чарівник прутик сховала он на тому дубі. Я дивлюся на нього, а дістати ніяк не можу.

Білочка вмить вискочила на дерево і хутко дісталася до того місця, де  був прутик. Вона скинула його на землю, Зайчик підніс прутик до болота, а Собачка Квіточка скочила у болота і понесла прутик у зубах до Бегемота.

Бегемот взяв чарівний прутик, вдарив ним по болоті і промовив:

– Злі чари щезніть раз і назавжди. Прийди добро у цей гарний край.

Раптом все перемінилося, у лісі з’явилися дороги і стежинки, до болота підбігли різні звірята та пташки. Всі гомоніли, щебетами і ліс прийшла радість.

Та раптом перед ними з’явилася зла чаклунка:

– Хто посмів розчарувати болото? – лютувала злюка, – та я вас зараз всіх на кліщів перетворю.

Та не встигла чаклунка вимовити слова заклинань, бо Бегемотик її вдарив чарівним прутиком і вона сама перетворилася на маленького кліща.

– Дякую вам, – поклонилася Білочка своєму рятівнику.

– І я дякую вам, – радів Бегемотик, – я зустрів гарних друзів.

– Чим ми можемо вам віддячити, – питалася щасливі звірята.

– Непотрібно мені нічого, лишень пообіцяйте, що будете завжди робити добро.

– Добре, – мовила Квіточка.

З того часу Зайчик, Білочка і Квіточка стали робити тільки добрі вчинки і вірити у добро. А Бегемотик, захопивши із собою болото, пішов дальше, бо тут він вже був не потрібним. Тут панувало добро. А щасливі звірята всім розповідали про свої пригоди.

Сондей Надія, 8 клас

Надія Сондей. Казка "Рижик і Блоха". Читайте за посиланням...

 Надія Сондей. Казка "Жабка і Мишка". Читайте за посиланням...

На світлині: юна казкарка Надія Сондей, учениця 8 класу Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ст.