У великому, зеленому лісі жило собі сонечко Соня. Воно дуже любило мандрувати і радіти життю. У Соні були друзі сонечка, які теж подорожувалии разом із нею. Соня любила літати всюди: у степу, на луках, в лісі, на людських подвір’ях. Одного разу воно побачило на подвір’ї маленьку дівчинку. Відтоді сонечко щоразу прилітало на це подвір’я.

 

   Маленька Марта теж любила бігати по подвір'ю і ловити метеликів у баночку, яку їй подарувала бабуся.  Марті було 5 років, вона ходила у дитячий садок, у якому мала багато друзів, з якими ділилися іграшками або їжею. Марта була веселою, життєрадісною та допитливою.

   Одного разу, гуляючи по подвір'ї, Марта побачила маленьке сонечко. Дівчинка взяла його на долоню, довго милувалася ним. Вона так хотіла, щоб сонечко було завжди із нею. Тому закрила його у баночку і помчала до батьків.

– Мамо, тату, хто ця маленька летючка? – спитала Марта.

– Це маленьке сонечко, – відповіли батьки.

– Сонечко? – здивувалася Марта. – Сонечко ж на небі, воно жовте і всіх нас зігріває! Чому ж цю летючку звати сонечко?

– Бачиш її забарвлення? –запитали батьки.

–Так, бачу. Воно червоне, – віповіла Марта.

– А бачиш оці цяточки чорненькі? – знову запитали батьки.

– Так бачу, – відповіла дівчинка.

– Саме через оце забарвлення його називають сонечком.

– Ага, я зрозуміла, – радісно сказала Марта і понесла баночку на другий  поверх.

Соні було дуже тісно у баночці. Вона злітала вгору, билась голівкою об кришку, хотіла вирватися, та у неї нічого не виходило. Замучена комаха впала на дно банки та заснула. Їй снився сон: вона  радісна та весела летить по зеленому полю з червоними маками та радіє життю.

Раптом її затрясло і Соня перелякана прокинулася. Це Марта танцювала на подвір'ю разом із банкою. Соні враз стало погано, вона впала і знову заснула. Їй приснилось, як вона потрапила у людський дім через відкрите вікно. Залетівши до хати, вона почала все облітати. Тим часом надворі стемніло і почалася страшна гроза. Люди закрили вікно та двері. Тут її її сон обірвався і її затрясло. Це Марта стукнула банкою до столу. Дівчина залишила банку і. побігла обідати.

Соня побачила, як небо стало чорно-синім, було чути грім і пролетіла страшна блискавка. Все сильніше та сильніше лив дощ, гриміло, блискало. Все як у тому страшному сні. Але у сні вонабула на волі. Гроза стихала. З небес посміхалось жовтаве сонце.

Батько Марти сказав:

– Мартусю, твоєму сонечку немає чим дихати. Відпусти його.

– Ні, я хочу щоб воно було зі мною, – плакала дівчинка.

– Тоді я зроблю на кришечці дірочки, щоб туди попадало повітря, – запропонував батько.

– Добре, татусю, – зраділа Марта.

– А що буде їсти твоє сонечко? –запитала мама.

– Я побіжу надвір і нарву травички. Думаю, їй смакує зелена конюшинка. – відповіла Мартуся.

   Коли Марта вийшла на вулицю, то побачила дивний рій над хатою.

– Мамо! Тату! Подивіться яка чудасія твориться навколо нашої хати.

– Це ж бабине літо, донечко. Бачиш дерево а на ньому павутинку? Це павучок снує свою хатинку, – пояснила мама.

– А що таке "бабине літо"?

– Бабине літо – це день літнього сонцестояння. 21-22 червня вважається – День літнього сонцестояння. У цей день сонечка, павучки радіють сонцю, – відповів тато.

– Зрозуміло! – зраділа Марта і всі повернулись до своїх справ. Марта пішла збирати конюшинку для Соні а тато пішов будувати Соні дім. Коли Марта збирала конюшинку, вона підспівувала:

Маю в баночці я сонце –

Червоненькеє тільце

Як погляну я на неї

Зразу радісно стає.

– Ось я і принесла травичку для Сонечка, – сказала Марта.

 – Молодець! А я просвердлив дірочки, – поділився тато.

– Які ж ви у мене молодці, – похвалила мама.

   Соня в той час ні травички, ні будиночка не хотіла. Їй дуже хотілось на волю... Але Марта того не розуміла.

   Настала ніч, на небі появились зорі та місяць, всі полягали спати, окрім Соні. Соня не хотіла спати. Вона билася в думках, як їй вибратись із баночки. За думками настав ранок. Марта встала о 07:00, щоб подивитись як там її сонечко.

– Мамо, тату, подивіться сонечко вже встало, – гукала Марта. – Ось сонечко конюшинку їсть!

– Бачиш, яка ти молодець, – хвалили Марту батьки.

Вони бачили, як донька грається із сонечком, тому вирішили купити їй на день народження попугайчика.

Ось настав цей день. Батьки залишили Марту із сестричкою Оксанкою, а самі поїхали у зоомагазин.

–Який же він красивий! – милувалася подарунком Марта і кружляла із попугайчиком.

Тим часом у відчинене вікно Мартиної кімнати залетів рій сонечок. Вони кружляли над банкою. Соня рвалася до них, та не могла вилетіти, вдарялася і падала на дно банки.

– Друзі мої, – плакала Соня, – я так хочу до вас!

Сонечка обліпили банку. Соня тулилася до них, раділа, що вони поряд. А друзі думали-гадали, як її визволити. Покликали на допомогу бабусю бджолу Боню, щоб вона своїм жалом просверлила велику дирку у кришці. А бабуся була старенька, її жало не було гостре.

– Мої любі Сонечка, я б з радістю допомогла вам врятувати Соню але не маю сили. Я покличу внука Грега. У нього гостре жало, – запропонувала Боня.

– Гаразд! – мовили друзі-сонечка.

Грег легко впорався із цією роботою і Соня опинилася на волі. Всі раділи та Соня задумалася. Вона багато часу вона провела із Мартою. Хоч перебувала у неволі, але їй було цікаво у людській хаті. Соня залишила для дівчинки маленький браслетик і полетіла до своїх батьків.

 Коли Марта  прибігла у свою кімнату, у баночці вже не було сонечка. Дівчинка гірко заплакала. Ці дні були дуже особливі у її житті, вона дуже полюбила маленьке сонечко.

– Я любила, дбала про нього... Мені його не вистачає! – плакала Марта.

– Я розумію тебе, доню, – заспокоював татко. – Але зрозумій, що всім потрібна воля. Сонечко дуже любить літати. Воно ще прилетить і сяде на твою долоньку.

Марта тримала у руці браслетик, який знайшла в банці.

– А що це в тебе у руці? – запитала мама.

– Це я знайшла у баночці, – відповіла Марта і показала браслет батькам.

– Бачиш, сонечко залишило тобі на згадку браслет, – пояснила мама. – Воно теж полюбило тебе. Тільки у нього теж є батьки і воно полетіло у свою хатинку.

– Сонечко, дякую тобі, – крикнула Марта у віконечко. – Я більше ніколи не буду ловити комах у банку, хай живуть на волі.

   Дівчинка тримала у долоні маленький браслет і їй ввижалося сонечко! 

 - Сонечко у долоні,  - раділа дівчина.

   А батьки раділи, що Марта зрозуміла, що таке воля.

   Соня тим часом зі своїми подругами кружляла над полями, лугами, раділа волі і життю. Вона дякувала друзям за порятунок.

   Відтоді Соня розповідала всім лісовим друзям, що означає справжня дружба.

Лещук Мар'яна, 8 клас

14.03.2015 19:45

Присвячую Марті

Дорога Мартуся! Я написала цю казочку для тебе, щоб ти розуміла, що таке дружба. Я тебе дуже люблю, ти мене надихаєш на створення казочок. Ти моє Янголятко!

З любов'ю твоя сестричка Мар'янка.

Лещук Мар'яна. Соловейко. Читайте за посиланням