В одному чарівному лісі жили собі дружно багато звірів. Одного весняного дня, коли сонечко ясно сіяло, квіти усміхались, пташки співали про любов на лісовій стежині зустрілося двоє ведмедиків Лапка і Мішка. Вони поглянули один на одного і закохалися. Звірята нікого не бачили і не чули, тільки дивились і розмовляли між собою. Вони були щасливі, що зустрілися.

  

   Ведмедики не помітили, як все навколо потемніло, всі довкола розбіглися і якесь страшна темна хмара навалилася на Розу.. Якісь невідомі звірі схопили її і кудись понесли. Мішка кинувся доганяти, кричав вдогін: – Відайте Лапку!

   Та щось сильно загуділо і зникло з лісу.

    Мішка залишився сам і розплакався. Він думав про Лапку і не знав що має робити, де її знати. Він так зажурився, що не помітив, як до нього підійшла лисиця.

– Чого сумуєш, ведмедику?

– Привіт, ти хто така, щось я тебе не знаю, – відповів сумний Мішка.

– Я – Тася. Мене колись зловили і забрали у цирк. А сьогодні я втекла звідти, – розкабалила лисиця. – А ти чого такий сумний?

– Я сумний, бо мою подругу забрали якісь дволапі звірі. Вони такі високі. Прийшли, накинули на Лапку якусь чорну страшну хмару і забрали її. Я доганяв, та вони так сильно загуділи і втекли. Я не знаю де її шукати.

– А я, здається, знаю де вона, – подумала вголос Тася.

– Справді? – запитав Мішка, – допоможи мені, будь ласка. Я віддячу тобі, скажи лиш що ти хочеш.

– Я дуже голодна. Я хочу, щоб ти мені віддав всю їжу, яка є у лісі, – запросила лисиця.

   Ведмедик зажурився.

– Всю їжу не можу віддати тобі, Тасю, бо мої лісові друзі помруть із голоду.

– То ти не любиш свою Лапку, бо шкодуєш для неї їду, – хитрувала лисиця.

   Серце Мішки розривалося від жалю, але він добре розумів, що Лапка теж не погодилася б на таке.

– Йди, Тасю, геть від мене. Ти - погана.

– Ач який, – насміхалася лисиця, – казав, що любить Лапку, а не може зробити подвиг заради неї.

– Це не подвиг, – розізлився Мішка. – Подвиг означає – рятувати і допомагати звірятам, а не забирати в них останню їжу.

   Цю розмову підслухала сорока і рознесла по всьому лісі. І тут сталося диво. Звідусіль до лисиці почали сходитися звірі і кожен приносив якусь їду: білочки – горішки, їжачки – яблука і гриби, зайчики – моркву і капусту, кабани – жолуді, ведмедики – мед. Всі вони складали їжу біля лисиці і просили її допомогти закоханому ведмедику.

Лисиця ніколи не бачила скільки багато їжі. Їла-їла, ще й маленької частини не скуштувала, а вже наситилася. Як не пхала у себе, та більше їди не влазило. Вона була така голодна, здавалося з’їсть цілий ліс, а вийшло зовсім не так.

   Всі звірята дивилися на Тасю, чекали її відповіді.

– Ну, добре, ходімо, але це небезпечно, – попередила лисиця, – браконьєри дуже страшні.

– Мені нічого не страшно заради Лапки, – обізвався Мішка.

   Вони рушили. А звірята потайки мандрували за ними. Йшли вони довго і дійшли до великої поляни. А там були споруджені дивні нори, в які залазили дволапі звірі. Це лісові звірята так називали людей, котрі залазили у намети. Навколо палаток було багато кліток, в одній із них була закрита Лапка. Вона плакала, бо не мала сили вирватися звідти.

Мішка чимдуж кинувся до Лапки.

– Дорога моя Лапко, я визволю тебе! – твердив Мішка.

   А тим часом люди, побачивши Мішку, витягнули сітку, щоб спіймати ведмедика. Лисиця із переляку втекла геть.

   Та звірята і лісові птахи зчинили такий старший галас навколо поляни, що люди кинули сітку і кинулися втікати. Вовки вили і доганяли їх, великий дідусь ведмідь вирвав рушницю із рук браконьєра і розламав її, олені рогами розтрощили намети. Звірята прогнали браконьєрів із лісової поляни.

   А Мішка наполегливо перегризав дерев’яні перегородки, щоб звільнити Лапку. Ось настав той щасливий момент, вона зіскочила з відкритої клітки, ведмедики взялися за лапки і крокували разом, щось шепочучи один одному. Над ними щебетали пташки, літали метелики та сонечка. Всі звірята раділи, що закохані ведмедики разом.

– Дякуємо вам, – вклонилися звірятам Лапка і Мішка і побігли по лісовій стежині.

   Та раптом ведмедики почули, що хтось неподалік плаче. Вони придивилися. То була лисиця Тася, вона попала у капкан, який  поставили браконьєри.

Мішка і Лапка розтиснули капкан, випустили Тасю на волю. Лапка зняла свою рожеву стрічку і замотала нею лапку лисиці. І ведмедики помандрували до малинового куща, щоб поласувати лісових ягід.

– Ходи з нами, Тасю, ягоди для всіх звірят виросли.

Але лисиця відстала, вона щось шукала. Вона знайшла те місце, де залишила їжу і попросила сороку скликати всіх звірят. Коли звірята зійшлися, лисиця мовила до них:

– Пробачте мене. Я давно не була в лісі, мене ці дволапі звірі забрали в цирк і я не вміла добувати їжу. Пригощайтеся! – просила лисиця.

Всі гостилися і допомагали лисиці оселитися в лісі. Хоч вона хитра, але в лісі всі дружно вживалися.

   А ведмедики Лапка і Мішка забули про всіх, щось шепотіли собі. Вони збирали квіточки і плели віночок для Лапки. Ведмедики були щасливі, бо закохалися.

   Отака дивна історія відбулася у чарівному лісі. Мені її розповіла білочка і залишила чарівний горішок. А хочете знати що в тому горішку? Про це прочитаєте у наступній казці. До зустрічі!

Сондей Надія, 8лас

Читайте казки Надії

Надія СондейСправжні друзі. Читайте за цим посиланням.

Надія Сондей. Зачароване болото. Читайте за посиланням.

Надія Сондей. Казка "Рижик і Блоха". Читайте за посиланням...

 Надія Сондей. Казка "Жабка і Мишка". Читайте за посиланням...

На світлині: юна казкарка Надія Сондей, учениця 8 класу Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ст.