Оповідання 

   У одному невеликому селі жила собі одна гарна родина: тато Степан, мама Галина та їхній син Іванко. Одного разу Іванко запитав у мами:

– Мамо, а що таке крадіжка і чому за неї карають?

– Іванку, крадіжка – це дуже великий гріх. Чуже без дозволу брати не можна. Той, хто привласнює чуже називається злодій. А злодії сидять у тюрмі.

   Іванко уважно слухав маму, а потім спитав:

– А чому люди крадуть?

– А тому, що в кожного є якась гарна річ, яка подобається іншим людям. До прикладу, поглянь у тітки Ганни є гарна яблуня, на ній смачні червоненькі плоди. Кожен, хто погляне, хоче з'їсти те яблучко. Але воно чуже і рвати його не можна. Бо тітка викличе міліцію, а та забере злодія на певний час для виправлення у тюрму.

– Я зрозумів, мамо.

– От і молодець, – втішилася мама.

Іванко думав над маминими словами та все пильніше придивлявся у шибку, де на сонці виблискувало червоненьке яблуко. Воно вабило Іванковий зір, аж просило: «зірви мене».

«Ні, не можна, воно чуже», – думав Іванко. Але яблучко вгинало гілочку все ближче до Іванкових очей. Хлопець так сильно захотів те яблуко, що вже будував у голові план, як роздобути його. Він придумував, як непомітно пролісти через паркан, схопити одне яблучко і втекти так, щоб тітка не помітила. Вирішив замаскуватися, щоб ніхто не впізнав його, тоді мамі не прийдеться червоніти за нього.

Він поквапився у кімнату, щоб взяти маскувальні речі. Мама помітила сина:

– А ти чому не з друзями?

Іванко розгубився.

– Хочу щось собі взяти, – промимрив хлопець.

– Ну бери, бери, – відповіла мама, вражена дивним поводженням сина.

Петрик прослизнув у кімнату. А коли мама вийшла на вулицю, Іванко подзвонив другу.

– Петрику, виходи швидко на вулицю! Ми маємо дуже важливу місію! – скомандував хлопець.

– А що ж це за місія? – запитав Петрик.

– Виходь розкажу, зараз нема часу на балачки, – поквапив Іванко.

– Ну гаразд, біжу, – погодився Петрик.

Хлопці зустрілися під парканом.

– Мій план називається "Операція «Яблуко", – жваво розповідав Іванко і детально пояснював план, як дістати яблуко.

– Ти що забув, як ми заробили віником від баби Гані? – впирався Петро, – чи забув недавні штурханці?

– Не будь боягузом! – присоромив друга Іванко.

– Я не боягуз, – огризнувся Петрик і погодився допомогти Іванкові.

Хлопці все обговорили і рушили. Петрик став на сторожі (атасі), а Іванко тим часом рвав яблучка. Раптом Петрик засигналив:

– Баба Ганя на горизонті! – крикнув і втік геть, щоб не отримати штурханця.

А Іванко швиденько зліз із яблуньки і заховався біля комори, що знаходилась недалеко від саду. Баба Ганна повернулася із магазину і поквапилася збирати яблука. Коли назбирувала відро, несла до комори, а там перебирала, відкидаючи гнилі в сторону. Двері комори були відкриті і Іванко не мав змоги непомічено прослизнути. Перелякався не на жарт.

– А ти що тут робиш? – здивувалася баба Ганя, побачивши Іванка за дверима комори.

– Вибачте мені, будь ласка, – просив Іванко. – Я дуже хотів ваше яблучко

– А чому не попросив, – засміялася баба Ганя.

Хлопець стиснув плечима.

– Я якраз збираю яблука для вас. Твоя мама купила у мене ціле відро для компоту та пиріжків. А ти що не знав? – поцікавилася сусідка.

– Ні, – похнюпився малий.

Йому стало дуже соромно. «Як погано бути злодієм», – думав Іванко і ще дужче просив пробачення у баби Гані.

– Пробачаю тобі, Іванку, – сказала баба Ганя і обійняла малого.

Вона дала Іванкові яблучко.

– Коли захочеш яблучко, кажи, я зірву тобі найкраще, – заспокоювала малого баба Ганя.

Та Іванко твердо пообіцяв собі, що красти не буде ніколи і не буде тягти за хвіст сусідського кота.

 Лещук Мар'яна, 8 клас,

14.03.2015, 21:11

Присвячено сестрі Марті