Жили собі чоловік і жінка. Вони були дуже бідні. Їли лише сухий хліб. Одного разу каже чоловік до жінки:

– Маріє, я тут недалечко бачив великий будинок. Дуже гарний.

– А хто у тому будинку живе, Романе? – зацікавилася жінка.

– Не знаю, – похитав головою чоловік.

 

   Ще звечора, лягаючи спати, Роман подумав собі: «Встану скоріше, піду подивлюся хто в тому будинку мешкає».

Зранку встав. Йде і бачить, що з того великого будинку виходять чоловік і жінка. Беруть своїх коней і кудись їдуть. Роман подумав: «Якщо вони поїхали, то я підійду ближче і подивлюся на будинок». Зайшов на подвір'я, бачить на городі і грядках гарний врожай: огірки, помідори, капуста, буряки і ягоди. Все доглянуто, впорядковано, нема бур'янів. Чоловік обдивився довкола і побачив на подвір’ї маленьку комору. Заглянув у середину, а там – мішки з чимось. Із цікавості заглянув у один мішок. А там – гроші! Він у другий – там теж. Роман хапнув менший мішок і поніс додому.

– Маріє, ми багаті! Подивися, що я приніс, – гукав Роман і показав жінці свою знахідку.

– Ого-го! – здивувалася жінка. – Де ти таке багатство взяв?

– У тому будинку, про який я тобі розповідав. Я ходив подивитися. Там живуть чоловік і жінка. Вони кудись поїхали і залишили мішок комору відчиненою, – відповів Роман.

– Але ж це їхнє. Ти вкрав у них, – заперечила жінка.

– Нічого. Вони мають багато. Я взяв маленький мішок. Вони навіть не помітять, що його немає, – заспокоював чоловік.

– Якщо ти так вважаєш, хай буде, – погодилася Марія.

На другий день Роман поїхав до міста на базар. Накупив всього: їди, курей, всякого добра.

Посмакували вони. Та Романові нетерпілося побачити, що там усередині в хаті.

– Піду подивлюся, може ще щось добре знайду, – сказав жінці зранку другого дня.

– Як хочеш, але чуже – не гріє, – опиралася жінка.

Та чоловік не слухав, пішов. Підійшов ближче до будинку. Та він виглядав, як мертвий, нікого довкола не було. Роман відчинив двері і гукнув:

– Хто є вдома?

Ніхто не обзивався. Він ще раз гукнув. Коли переконався, що в будинку нікого не має, побіг по жінку.

– Маріє, у будинку пусто. Видно ті чоловік і жінка вже не мешкають там.

– Може бути, – відповіла жінка.

Роман вирішив поселитися в ньому. Взяв із собою Марію, перенесли речі і зажили у ньому. Живуть-поживають. Так прожили 5 років. Поралися на городі. Чоловік годував курей, гусей…

І тут до них завітали несподівані гості. Роман і Марія здивувалися, бо ніяких гостей не чекали. А це приїхали господарі цього будинку.

– Ми ніяких гостей не чекали, – мовив незнайомцям Роман.

– А ви хто такі? – обурилися господарі.

– Ми тут живемо, – твердив Роман.

– А ми будинок не продавали і не віддавали. Геть звідси! – розізлилися господарі.

Господар взяв лопату і вигнав Романа і Марію зі своєї хати.

– Я тобі казала, що чуже не гріє, – плакала жінка.

Роман заспокоював жінку. Та коли повернулися до своєї хати, побачили, що в ній живуть розбійники. Ті навіть слухати не хотіли Романа.

Так Роман і Марія втратили свою хату. Господарі подали на них в суд за вкрадені гроші і захват хати, їм прийшлося наймитувати у них, відпрацьовувати вкрадене.

– Крадене – не на добро, – повторювала Марія.

   А Роман мовчав, бо не мав що сказати.

От і байці кінець. А хто чув, не забув: на чуже – зась!

Овчарчин Оксана, 8 клас