25 листопада у школі пройшло віче до роковин Голодомору 1932-1933 років. Програма була побудована таким чином. Спершу вчитель історії Володимир Федорович Сидорик розповів про події які відбувалися в Україні у 1932-1933 роках, про штучний голодний мор, влаштований більшовицькою Москвою, який винищив величезну кількість свідомого, працьовитого, українського народу. Потім учні 9-10 класів Івасюк Божена, Бабій Тетяна, Овчарчин Оксана та Жирун Андрій читали вірші-реквієми. Бібліотекар Марія Дмитрівна Палагіцька підготувала тематичну книжкову виставку "Криваві сльози твої, Україно".

 

   Вся школа вшанувала пам'ять невинно вбитих голодом. А на столі горіла свічка і стояв хліб. Як парастас за невідмоленими душами. Хай ніколи не буде голоду. Хай в кожній хаті буде хліб. Піготувала захід педагог-організатор Марцінко Олеся Романівна.

   Історична довідка: В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце. Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України. Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

   Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

   Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Підготувала Юлія Шешурак, 11 клас

У 1932-1933 роках вбивали голодом Україну 

    25 листопада вся Клубовецька школа зібралася, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Учні 9-10 класів говорили про страшний мор голодом у найбільш хлібодарних регіонах України. У показаному відео-ролику багато документальних кадрів, жахливих цифр та свідчень очевидців.

  Коли я дивилася це відео, то заплакала, мені дуже жаль людей, які померли такою захливою смертю. Після цього вчитель історії Володимир Федорович Сидорик нагадав нам про те, що завтра 26 листопада нам потрібно поставити свічку на підвіконник, щоб ми пам'ятали наших братів і сестер, яких заморили голодом. Наприкінці віче ми помолилися за невинні душі. Хай ніколи не буде голоду, не буде війни, ненависті та жадоби між людьми.  

Марія-Анна Турик, 7 клас

Світлини Іванни Волошин, 11 клас 

Тридцяті  

Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?  

Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.  

Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?  

Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.  

Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?  

Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?  

Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.

Наталя Данилюк, Перегінське

 

Не дай задути в темряві свічу 

Не дай задути в темряві свічу, 
Коли затужать поминальні дзвони 
І потьмяніють золотоікони 
Від чорної розпуки і плачу. 

Не дай задути пам'яті вогонь, 
Коли змахнуть крилом ворожі круки, 
Щоб заглушити стогони і муки, 
І змити кров з оскве́рнених долонь. 

Їм не згубити істину в олжі 
І крики душ, розтерзаних безвинно... 
Бо їхня кров гірчитиме полинно 
Тим, хто життя розмінював чужі!.. 

Хто розтоптав надію чобітьми, 
Останні крихти вирвавши із хати. 
Їм перед Богом випаде постати- 
Тим, хто не зміг залишитись людьми... 

Хай затуляють вуха від плачу, 
Та правди їм ніколи не збороти! 
В цей чорний день полинної скорботи 
Не дай задути пам'яті свічу.

 

 Наталія Данилюк, Перегінське (Рожнятівщина)