Учень 11 класу Євген Пронюк досліджував історію нашого села у період Другої світової війни. З одного боку у село рвалися німці, з другого – більшовики. Кожен з них рвався, щоб поневолити наш народ. Люди хотіли волі, незалежності України. Вони вели непримиренну боротьбу проти окупантів. Страшні звірства чинило НКВС на нашій землі. Ми багато чули про армію УПА, зате мало знаємо про долю вояків-повстанців з нашого села. Євген розповідав про долю тих, яких йому вдалося знайти у архівав та розпитати у очевидців подій. Всю зібрану інформацію Євген показав у презентації та таблицях, фотографіях. Він розповідав, як створювалися криївки УПА у нашому лісі і яка їх доля. Також розповідав про ОУН , про жінок, які діяли у ній, чим займалися. Євген Пронюк витратив на ці всі пошуки історичних фактів дуже багато часу, близько пів року, а загалом історичними пошуками він займається близько двох років.

   У ніч з 22 на 23 березня 1944 року польськими бандами  спалено село Костяшин Сокальського району Львівської області (тепер Польща, гміна Долгобичів Грубешівського повіту Люблінського воєводства). Напад був дуже страшний через те що, був виконаний під кінець ночі. Банди прийшли з холмських сіл, а саме: Жабча, Сутова та Новосілок.  Загін складався кількістю зо 300 осіб, добре озброєних машиновою зброєю та гранатами. Напад тривав чотири години. На вступі поляки запальними стрілами запалили село, а відтак налетіли на село та почали мордувати мешканців села, котрі не вспіли втекти. Жертвами впало п’ять осіб, в нелюдський спосіб катованих. З них одного старого, котрий не міг втекти. Іншим ламали руки та ноги. З Костяшина банди перейшли до сі суднього села Лісок, котре також спалили та вимордували близько 100 людей. По акції в Лісках банди повернулися до своєї колонії, де відбувся на конгрес, на котрім постановили скінчити палити Хомщину, почати Галичину під гаслом "Од Сяну до Буга станє чарна смуга».

    А чи знаєте ви, що колись давно у нас у Клубівцях діяв садок? Про це я хочу розпитати свою бабусю Дрембей Степанію Іванівну (дівоче прізвище Карпів), 1950 року народження.

 - Це правда, бабусю, коли ви були маленькі, то ходили у садок? Де він був?

 - Так, онучко, у 1958-59 роках я ходила в садочок, він знаходився на території колгоспу "Маяк", біля криниці (вона, ще й досі є), там  була хатина - це і був наш садок.

  Наше інтерв'ю з мешканкою села Клубівці Досюк Михайлиною Федорівною,  дівоче прізвище Турик, 1944 року народження. Після закінчення Клубовецької семирічної школи пані Михайлина працювала у місцевому колгоспі, а потім після декрету півтори року на дерево-обробній фабриці в Івано-Франківську, відтак аж до пенсії на комбікормовому  заводі у Клубівцях. З чоловіком Досюком Романом виховали трьох доньок. Є вже онуки і правнуки. У біографії Михайлини Федорівни є такі події, які вона не може забути, вони досі перед очима у неї. Це період підпілля нашої УГКЦ. Період великих випробувань, переслідувань та боротьби за свою віру. Ці сторінки історії нашої Церкви ми маємо добре знати, а особливо тих людей і духівників, які зберегти Церкву, які пройшли крізь тюрми і мучеництва. Українська греко-католицька церква перебувала у підпіллі з 1946 по 1989 роки. Підпілля зберегло віру. 23 січня 1990 року УГКЦ була повністю легалізована в Україні. Досюк Михайлина пройшла підпілля, пам'ятає добре ті події, розказує так, ніби вони вчора вони відбулися. Бог дав сили вижити у той страшний час, а нині свідчити віру. Пані михайлина входить до молитовної спільноти "Матері в молитві", яка діє при церкві Святої Покрови Божої Матері у селі Клубівці.

   На порозі такої життєвої віхи відомий педагог, краєзнавець, фольклорист і письменник із села Клубівців на Тисмениччині Йосип КАРПІВ вклонився читачам одразу двома книжками, які побачили світ в івано-франківському видавництві «ЯРИНА»: збіркою поезій «В час вечірніх медитацій» (2020 р.) та літературно-краєзнавчими студіями «Автографи і долі» (2021 р.). Всюдисущий, непосидючий і невтомний життєлюб і трудолюб, автор своїми поважними творчими надбаннями засвідчує і власне життєве кредо:

У слові – до волі дорога,

У слові – прароду плече.

Як обрій заступить тривога,

То слово заблисне мечем.

За Українську Самостійну                                                                                    Воля Народам !

Соборону Державу!                                                                                               Воля Людині !

 

У   к   р   а   ї   н   с   ь   к   а     Р   о   д   и   н   о ! 

Х р и с т о с   Р о ж д а є т ь с я !

         Українська революція покотилася ділом по всій українській землі. Скорострільний ритм зливається з маршевим кроком виструнчених лав Української Повстанчої Армії і співає пісню слави українському народові.

         А свят вечірня зірка Різдва Христового опромінює боєві лави УПА. Український партизан зустрічає Свят Вечір з крісом в руці в бою з московсько-большевицьким ворогом за Українську Родину, за Українську   Державу.       

         В супроводі скоростріла грімко лунає коляда Української Повстанчої Армії по всій Україні. ‘’Бог предвічний народився. . ."

За Українську Самостійну                                                                Воля Народам!

Соборону Державу!                                                                           Воля Людині! 

Друзі Старшини і Стрільці ! 

Христос Рождається ! 

         І знову засніжить Вас зима – зима, що не вперше застає Вас в темнім борі, чи в чистому полі насгерці з ворогом. Збижаються свята найбільш торжественні – найбільш родинні, Рождества Христового. Скільки думок і переживань, скільки спогадів! Не засядиш Ти Друже, до Святої Вечері в люмій родиннім колі, в затишній хххх хаті. Не батько поблагословить Тебе кутею, А Старшина Твій. Не мати подасть Тобі свят вечерні страви, а щирий друг Твій. Не заколядують по всій Українській Землі гомін: ‘’Нова радість стала. . .

До 75-річчя Йосипа Карпіва

   Йосип Карпів - відомий краєзнавець та сільський літописець Клубівців, директор і творець краєзнавчого музею рідного села, поет і публіцист, лавреат премії імені Романа Федоріва, активний громадський діяч.

   Народився 5 січня 1946 року в селянській родині Дмитра та Софії Карпівих у селі Клубівці. Крім нього у сім’ї зростав син Іван (1940-2007). Молодшого сина батьки нарекли Йосипом, бо так звали діда і тому, що третій день Різдва це свято Йосифа Обручника. Саме рідне село стало тим осередком, де він наповнив серце красою рідної землі. І хоч у житті Йосип Карпів ніколи не цурався сільської праці, усе ж стежина долі привела його на зовсім інше поле, на якому він уже й трудиться більше півстоліття. 

   Це поле історичне та поетичне, архівне й літописне, царина пізнань і досліджень. І тут Йосип Карпів виорав чимало важких перелогів, засіяв благодатну ріллю та зібрав щедрий урожай, і то не один.

   Івасюк Іван Миколайович народився 1916 році, в селі Клубівці Тисменицького району Івано-Франківської області. Тут здобув початкову освіту, 6 класів, після чого вступив в Тлумацьку гімназію, яку закінчив в 1934 році. Оженився з Івасюк Катериною. В 1937 році, в них народжується син Михайло, а через два роки, 1939 донька Ганна. З приходом Радянської України до листопада 1940 року Івасюк Іван працює секретарем сільської ради в селі Клубівці. Опісля переходить на роботу в Тисменицький «РайПотребСоюз», де працює бухгалтером аж  до початку війни між Німеччиною і Радянським Союзом. 4-5 липня 1941 року німці зайняли Клубівці,  відтоді аж до грудня того ж року Івасюк залишався без роботи, перебував вдома. В грудні німецька влада почала вивозити людей, котрі раніше працювали в Радянських установах на роботи в Германію, в це число попадав і Іван Івасюк. Він змушений був переховуватися два тижні в своїх родичів в селі Надорожна. В той час в Клубівцях заарештовано двох працівників сільської ради Антошківа Якима та Палагіцьку Анну.

   19 грудня 1946 року в Довгівському лісі викрито криївку УПА, в якій в той час було 8 повстанців, серед них, кущовий провідник ОУН села Клубівці –  Пронюк Микола Васильович, псевдо «Прут». 

    19 грудня 1946 року о 2-ій годині ночі до села Стриганці (Тисмениций район Івано-Франківської області) автами заїхало біля 600 більшовиків військ НКВД. 400 з них за квартирувало в Стриганцях, а решту більшовиків поїхали до сусіднього села Довге, протягуючи за собою телефонну лінію. Там вони оселилися в господарстві Сабацького Олекси, наказуючи всій родині звільнити хату.

   Скоро 14 жовтня – Покрова – День захисника України. З гордістю хочу розповісти про свого відважного родича, дядька Миколу Литвинця, який боровся за волю і незалежність України. Про те, що у моїй родині є герой УПА я дізналася від свого дідуся Івана. В історичному нарисі Йосипа Карпіва «Клубівці» є коротка інформація про Литвинця Миколу Cеменовича. Більш вичерпніше я вирішила розпитати у дідуся Палагіцького Івана Йосиповича (1955 р.н.) та моєї тітки Пивоварчук Ганни Йосипівни (1953 р.н.) Про дитинство, життя та загибель дядька Миколи їм розказала мама (моя прабабуся) Палагіцька Текля Семенівна (1924-2012), це був її брат. Його стратили енкаведисти зимою 1945 року, переслідувань з боку енкаведе зазнала мама і сестра героя. Останні його слова були: "Я гину за Україну!"

   Історія села

   20 січня 1945 року на велике свято Івана Хреститителя в Клубовецькому лісі (урочище «Вербовий провал») сталася трагедія. За наводкою сексота з села Надорожної було викрито та ліквідовано кущову криївку ОУН-УПА села Клубівці, в якій, в той час було 10 повстанців. Точна дата побудови криївки невідома, можна припустити, що вона була постала у червні-липні 1944 року, коли Червона армія повернулася в Клубівці, як сховок для людей та збіжжя, або осінню того ж року, аби відбути зиму.

 Родинні реліквії

У березні 2019 року вийшла друком збірка віршів Анастасії Герман (1944-2018) "Спогади душі", видавництво "Ярина", м. Івано-Франківськ. Набір текстів здійснив учень 9 класу Михайло Турик, літературний редактор Йосип Карпів. У збірці вуміщені спомини, роздуми, присвяти, ліричні подиви на красу – дерева, квіти – на все, що серцю миле і дороге. Бажання говорити віршами прийшло у пізньому віці, коли вийшла на пенсію. Тому ця промова радше сповідна, повчальна, душевна. Для дітей, онуків - родинна реліквія, для читача - знайомство з святом жінки, яка довірила перу свою сповідність. У книжці 5 розділів: "Шкільні роки", "Рідний край", "Спогади душі", "Пісні", "Діти мої, онуки мої". Багата збірка автобіографічними розповідями "Про себе" та "Родина Пронюків". Книга ілюстрована фотографіями із родинного архіву.

Обласна газета "Галичина"

У селі на Тисмениччині відкрили й освятили новозбудовану спортивну залу

   Того дня у громаді Клубівців витало особливе піднесення. У школі відслужили подячний молебень, а у церкві – Службу Божу: у селі постала сучасна і довгоочікувана спортивна зала. Ця добра справа  – плід спільних зусиль і старань передусім керівництва і колективу місцевої ЗОШ І-ІІІ ст. та голови і виконкому сільської ради, а відтак і всіх, хто допоміг реалізувати ідею.

   Мешканці села Клубівці Івасюк Анні Дмитрівні було 13 років коли почалася Друга світова війна. Вона дитина війни. Правовий статус «діти війни», мають особи, які були неповнолітніми в період Другої світової війни. Війна залишила у пам’яті Анни Дмитрівни страх. Пам'ятає, як рятувалися від німців, тікали з села через ліс у Надорожну Тлумацького району, гнали з собою худобу, бо мав бути великий бій. Нині пам'ять вже не та, але пригадує все, як переховувалися у селі Надорожна. Німці забирали у людей худобу. В хату не вдиралися, але лишали людей без молока, м'яса. До школи у війну трохи ходили, аж поки німець заборонив.

    Ми завітали у родину Дмитра та Катерини Федораків, жителів села Клубівці, які мають статус діти війни. З нами поcпілкувалася Федорак Катерина Василівна 1937 року народження.

− Катерино Василівно, розкажіть, що  Ви пам'ятаєте про війну ?

- Я багато не пам'ятаю, я була дуже маленька. Тільки пам'ятаю, що тоді люди були дуже нещасні, бідні. Знаю, що дуже багато стріляли і пам'ятаю один момент як тікала маленька до Надорожної.

БЕРЕГИ

Потік, що допливає до Ворони,

Наймення має Берег споконвік, 

Щоденний він притулок, оборона,

І спадок-оберіг, і чарівник.

Куток, що лентою він обіймає,

Мов по роду назвали Береги.

Тут кожна деревина вам співає,

Радіє небо, тішаться луги.

31 січня 2018 року на 89-році життя відійшла у вічність Левінська (дівоче прізвище Морська) Ганна Миколаїівна, яка народилася 1929 року в селі Палагичі Тлумацького району Івано-Франківської області.

Провести в останню дорогу Ганну Левінську приїхали представники районного братства ОУН УПА. Похилилися у жалобі Синьо-довтий та малиново-чорні прапори перед жінкою, яка ще молодою дівчиною у 1946 році вступила в ОУН і працювала під псевдо «Наталія». За боротьбу за українську державність Ганну Левінську засудили на десять років, які відбула у  Сибіру, на Магаданській землі . У червні 1957 року повернулася на рідну землю.У 2004 році переїхала жити до доньки в село Клубівці. У пам'яті людей залишилася нескореною патріоткою, активісткою.

   Уже сімдесят років минуло відтоді, як поляки  у згоді з більшовиками у 1944-1946 роках депортували та винищили прикордонні українські села Сокальського району Львівської області. 28 родин із села Костяшів переселили у Клубівці. Скільки вже десятків років пройшло, а переселенці і до тепер з болем згадують ті страшні події,  думками блукають рідними селами, рідними стежками. Козак (Качурак) Зиновії був рік, як їх вигнали з батьківщини. Зате з маминих розповідей на все життя закарбувала, що з ними сталося. За твердженнями істориків, насильницьким виселенням, яке сталося за мовчазною згодою керівників тодішніх режимів, було охоплено понад півмільйона громадян.

1. Зиновіє Семенівно, ми знаємо що Ваша родина була переселена у наше село. Скажіть, будь ласка, коли це було? Чому? І звідки Вас виселили?

   7 жовтня 2017 року на вісімдесять другому році життя відійшла у вічність Борушок Марія Олексіївна, мешканка села Клубівці, учителька.  Народилася Марія Борушок 13 вересня 1935 року у селі Рошнів Тисменицького району. Життєвий шлях Марії Борушок тісно переплетений із Клубовецькою школою. Після закінчення Івано-Франківського педагогічного інституту у трудовій книзі Марії Олексіївни єдине місце трудової діяльності – Клубовецька школи. Близько сорок років праці віддані школі, учням, вихованню дітей. З 1954 по 1991 роки Марія Олексіївна працювала вчителем музики, вчителем початкових класів, бібліотекарем, вихователем продовженого дня.  Марія Олексіївна Борушок навіки пов’язала свою долю з Клубівцями. Вийшла заміж за Івана Семеновича Борушка, народили і виховали трьох синів, створили інтелігентну, творчу сім’ю. Обоє – громадські активісти, учасники сільського хору «Клубівчанка», народного драматичного театру села Клубівці. Марія Олексіївна дуже любила співати. Упродовж всього життя пісня  була її порадницею, її розвагою, її сокровенною думою, її молитвою.

   24 червня 2017 року в Івано-Франківській обласній філармонії відбулася вистава Дмитра Корчинського «Посттравматична рапсодія». Режисер-постановник вистави Вадим Дишкант, а музичний супровід здійснюватиме Тарас Компаніченко. Роль Сашка виконує Назарій Борушок. Це благодійна вистава, кошти з якої підуть на користь добровольчих батальйонів АТО.  Головний герой пєси воїн -доброволець АТО, після контузіїї подорожує часом. Потрапляє в різні ситуації та драматичні події, які відбувалися в Україні в минулих століттях. 

   9 травня ми відвідали жительку нашого села Слубську Михайлину Тимківну,  1928 року народження. Коли розпочалася Друга світова війна їй було 11 років. Нас цікавило, що пам’ятає вона про війну, що відбувалося у той час в Клубівцях. Коли ми прийшли пані Михайлина лежала і молилася вервичку. Біля неї була коробочка, у ній було багато молитовників і вервичок. Михайлина Тимківна багато років була старшою сестрицею у нашій церкві, має дуже добру пам’ять, багато знає, цікаво розповідає. Коли ми запитали, що вона пам’ятає про війну, та відповіла:  – Я пам’ятаю все. Найбільше запам’яталося, як знущалися над нашими людьми. Німці прийшли у Клубівці, коли мені було 13 років. Одного разу я вийшла з хати і побачила, як німець зрізав сливу. Я почала дуже сваритися з ним, бо ця слива росла ще з дитинства і дуже добре родила. Але німець погрожував і я пішла до хати плачучи.  Пам´ятаю, як  тікала  від німців до лісу зі своїми односельчанами. Як вбивали німці худобу і як спасла свою козу.

   9 травня у день перемоги над нацистами у Другій світовій війні ми завітали до Турик (дівоче прізвище Страчук) Марії Федорівни, 1932 року народження. Коли почалася війна Марії Федорівні було 7 років. Вже 72 роки, коли завершилася ця  війна, є вже мало свідків тих історичних подій. Нам дуже цікаво, що запам'ятала дитина про ту війну, особливо тут,  у селі  Клубівцях. Марія Федорівна зустріла нас дуже тепло, запросила до хати. Вона розказувала про війну дуже багато, жінка багато пережила і видно було, що це болючі спомини. Про той час вона дуже багато запам´ятала,  особливо як німці знущалися над нашими людьми, як був голод. Я хотіла плакати, коли Марія Федорівна говорила з таким великим сумом. У неї було дуже тяжке дитинство, війна вкрала їхнє дитинство. Сьогодні у нас знову теж війна (АТО) на сході України, там  є діти, які дуже страждають. Марія Федорівна відкривала нам правду дитячого болю і страху. Ми маємо розуміти дітей, яких застала війна і допомогти їм.

   У п’ятницю 5 квітня 2017 року я брав інтерв’ю у Ільницької (дівоче прізвище Федорак) Катерини  Йосипівни, 1931 р.н., уроженки села Клубівці Тисменицького району, яку з мамою та сестрою у п'ятнадцятирічному віці вивезли у Сибір. Після двадцятирічної каторги сім'я повернулася у Клубівці. У мене було декілька запитань, на які Катерина Йосипівна радо відповіла і показала фотографії з заслання.

– Бабусю Катерино, скажіть чому вас вивезли і куди?

- Нас вивезли з України, бо мій брат Федорак Дмитро Йосипович був в УПА. Саме через це нас вивезли. Нас було троє - мама Федорак Анна Томівна, я і моя сестра Євдокія. Нас вивезли в Караганду у 1947 році. Мені у той час було 15 років.

Федорак Дмитро Йосипович, 1922 р.н. був вояком УПА. У клубовецькому лісі вояки збудували криївку. Вони прийняли присягу визволяти Україну або померти  у боротьбі за неї. 20 січня 1945 енкаведисти зловили його у криїіці, арештували. Сім’я два роки переховувалася. У 1947 році після Покрови енкаведисти вивезли Федорак Анну Томівну з доньками Євдокією та Катериною у Сибір ( з книги "Клубівці" Й. Карпіва. (СІМИК, 2000)).

   Щоб глибше зрозуміти тему репресій в Україні та знайти відповіді хвилюючі запитання, ми завітали до жінки, яку у юному віці вивезли з сім'єю на заслання у Сибір. Зараз їй 87 років. Мешкає Касюк Ганна Корнилівна у селі Клубівці по вулиці Федченка. На подвір'ї ми зустріли її чоловіка Василя Семеновича Касюка. Привіталися, розказали хто ми і чого прийшли. Уважно вислухавши нас, направив до дружини Ганни Корнилівни, яка поралася на городі, збирала бур'яни. Вона дуже здивувалася нашому приходу. Ми розповіли Ганні Корнилівні про нашу газету, яку ми випускаємо у школі. Тоді вона почала розповідати нам про те, як їх забрали всією сім'ю з села, як там було тяжко. Ми запитували, а вона відповідала зі сльозами на очах. Лише коли згадувала про своїх друзів (вони на світлині), то посміхалася. Ми багато говорили про ті страшні часи. А на прощання сфотографувалися з Ганною Корнилівною.

  Вулиця Стародорожна – одна з головних та найдавніших вулиць села Клубівці. Вона довга, пролягає від вулиці Івана Франка до вулиці Шевченка. Вулиця активна, будинки охайні, проживає багато молоді та школярів. У сиву давнину наша вулиця називалася Стінки. Вона була між селами Надорожна та Вільшаниця. Старі люди, які колись жили в селі Пеколів (урочище Панькова Яма), після нападу татаро-монголів перебралися жити ближче до урочища Береги.  Ось так почала обживатися вулиця Стародожна. Стародорожна пішла від назви Стара Дорога

   25 листопада 2016 року на шістдесят сьомому році життя відійшов у вічність Федорак Ярослав Петрович, мешканець села Клубівці, сільський дяк.

   Народився Ярослав Федорак 16 березня 1949 року. Освіту здобував у Клубовецькій восьмирічній школі, Тисменицькій заочній середній школі, професію токаря - в Івано-Франківському ПТУ №1. У 1968-1970 роках служив в армії. Спеціальність псаломного регента здобув у Івано-Франківському теолого-катехитичному духовному інституті, де навчався у 1995-1996 роках. З 1991 року донедавна служив дяком у Клубовецькій церкві Святої Покрови Божої Матері 

 Моя вулиця називається Лугова. Вулицю назвали так, тому що довкола були колгоспні поля і луги. Край вулиці побудовано шість будинків. Тільки два будинки  обжиті, решта ще незавершені повністю. Вулиця молода. Уздовж вулиці насаджені дерева, кущі, квіти. Ще є невеличкий потічок, який протікає попри наші будинки. Вулиця коротка, але широка, простора, неасфальтована. Неподалік вулиці є каплиця Богородиці, навкруг неї рясніють квіти. На вулиці Луговій живуть дуже добрі люди. Ми допомагаємо, підтримуємо один одного. 

   Наше село називається Клубівці. Вона найкраще. І школа наша найкраща, біля неї є пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Він, як поет і художник, нам нагадує, що треба вчитися і любити свою Батьківщину. Це він писав: "«Село на нашій Україні – неначе писанка, село…». У нашому селі є багато вулиць. І серед них моя вулиця Молодіжна. Вона дуже давня вулиця, їй вже 496 років. Але колись вона не мала назви.  Колись, як розказує моя бабуся Марія, ця вулиця була дуже широка і глибока, мала два високі береги. Вулиця Молодіжна з'єднює Береги (частину села) з Старою Дорогою (тепер вулиця Стародорожна). 

   Церковна процесія після недільної Служби Божої попливла на вулицю Берегову до обійстя Романа Козака. Тут, біля оновленого хреста, отець-декан Петро Скрипник і о. Володимир Майданчук відправили молебень. На кам’яному постаменті викарбувано напис «Тут жив Федорак Дмитро Іванович (1918-1940), секретар сільської ОУН, зв’язковий. Боровся і загинув за незалежну Україну». Парафіяни слухали виступи о. Володимира Майданчука, сільського голови Богдана Рекетчука, учасника АТО Ігоря Чернецького, краєзнавця Йосипа Карпіва і перенеслися уявою в 1939 рік, коли Червона армія здійснила операцію  «золотий вересень»  і нібито визволила населення західноукраїнських земель. У Клубівцях тоді її зустрічали з синьо-жовтими прапорами, помахами рук і шапок.