Церковна процесія після недільної Служби Божої попливла на вулицю Берегову до обійстя Романа Козака. Тут, біля оновленого хреста, отець-декан Петро Скрипник і о. Володимир Майданчук відправили молебень. На кам’яному постаменті викарбувано напис «Тут жив Федорак Дмитро Іванович (1918-1940), секретар сільської ОУН, зв’язковий. Боровся і загинув за незалежну Україну». Парафіяни слухали виступи о. Володимира Майданчука, сільського голови Богдана Рекетчука, учасника АТО Ігоря Чернецького, краєзнавця Йосипа Карпіва і перенеслися уявою в 1939 рік, коли Червона армія здійснила операцію  «золотий вересень»  і нібито визволила населення західноукраїнських земель. У Клубівцях тоді її зустрічали з синьо-жовтими прапорами, помахами рук і шапок. 

 

   Солдати дарували дітям зошити й олівці. В одному з них було написано: «Браття галичани, не радійте! Тоді будете радіти, як синьо-жовте знамено замайорить над Києвом, Харковом і Львовом». Цей зошит одержала дівчинка Катерина Левандовська і дала своєму татові. За це його заарештували і засудили на 6 років ув’язнення. Він загинув у Станіславській тюрмі 1941 року.

Для НКВС стало відомо про існування в селі організації українських націоналістів. 8 жовтня 1940 року заарештовано 10 її членів. Керівника організації Дмитра Досюка розстрілено у квітні 1941 року. Інші – Федір Лещук, Олексій Качурак, Микола Палагіцький, Іван Рекетчук, Василь Савчук, Іван Старчук, Михайло Турик, Петро Турик, Роман Федорак загинули на початку війни, і кості їх покояться, очевидно, в Дем’яновому Лазі. Степан Портуняк, заарештований у січні 1940 року, загинув 1944 в Ухті.  Лише Ількові Турику, завдяки вчасній поінформованості, вдалось уникнути арешту й утекти за кордон.

Дмитро Федорак був секретарем сільського осередку ОУН. Він закінчив Милуванську садівничо-господарську школу, яка була кузнею виховання не тільки  добрих господарів, але й націоналістів, патріотів України, майбутніх борців за її незалежність. Він за допомогою радіопередавача мав зв'язок з іншими осередками ОУН. Коли його товариші несподівано попали в катівні НКВС, Дмитро Федорак знав, що за ним негайно прийдуть. Він сказав матері, що втікає за кордон, бо не хоче, щоб «визволителі» «ним мурували стіни». А коли побачив, що вони вже поблизу, то вспів сховатись і стратився. Не хотів їм датися в руки живим. Енкаведисти при обшуку знайшли його мертвим. І не взяли…

Пам'ять про Дмитра Федорака жила в селі і в родині. Сестра Ганна Іванівна (1932-2012) у дворі встановила хрест, який зберігся до часів незалежності. Тепер її родичі, а водночас і Дмитрові родичі – Козаки і Майданчуки – поновили хрест  (постамент виготовили Роман Козак і Роман Майданчук, металічний хрест – Сергій Баб’як), зробили відповідний історичний напис, посвятили. При підготовці до свята у родинній хаті
Д. Федорака знайшли за образом документ – схему розміщення пунктів зв’язку клубовецького осередку ОУН з іншими організаціями. Інші речі, закопані в землю, – радіопередавач, книжки, документи – ще не знайдено.

Родинний захід посвячення хреста став сільським святом, бо згадали борців  і сторінки боротьби за незалежність України, а учасники художньої самодіяльності виконали патріотичні пісні.

                                                                                               Йосип КАРПІВ, с. Клубівці