Print
Category: Історія села
Hits: 2165

   Уже сімдесят років минуло відтоді, як поляки  у згоді з більшовиками у 1944-1946 роках депортували та винищили прикордонні українські села Сокальського району Львівської області. 28 родин із села Костяшів переселили у Клубівці. Скільки вже десятків років пройшло, а переселенці і до тепер з болем згадують ті страшні події,  думками блукають рідними селами, рідними стежками. Козак (Качурак) Зиновії був рік, як їх вигнали з батьківщини. Зате з маминих розповідей на все життя закарбувала, що з ними сталося. За твердженнями істориків, насильницьким виселенням, яке сталося за мовчазною згодою керівників тодішніх режимів, було охоплено понад півмільйона громадян.

1. Зиновіє Семенівно, ми знаємо що Ваша родина була переселена у наше село. Скажіть, будь ласка, коли це було? Чому? І звідки Вас виселили?

 

– Це був 1946 рік. Нас виселили з села Костяшів Сокальського району Львівської області (тепер це село на території Польщі – у Грубешівському повіті Люблінського воєводства).  Поляки палили наші села, 32 села спалили, знищили геть чисто. Молодих хлопців, котрі не вспіли втекти, повбивали. Нас відвезли до Белзу, а звідти товарним поїздом до Станіслава (Івано-Франківська). Люди везли все, що змогли взяти: одяг, меблі, верстати, коні, корови. Хто вспів зарізати свиню, забрав м'ясо. Їхали люди і тварини у одному вагоні. Поїзд їхав дуже повільно і часто зупинявся. Мені було тоді один рік. Я, навіть, уявити не можу, як мама мене вела. Рік мала також Боггдана Сватюк (Пісецька) і Зенка Тарасюк (Самуляк). 12 червня якраз на Зелені свята ми приїхали на станіславький вокзал. Там нас розприділяли хто в місті, а кого в село. Мого батька хотіли залишити в Станіславі, бо він умів робити чоботи, полотно. Але він відмовився, бо мав коня, тож йому потрібне було поле. Тато хотів жити в селі,  тому нас поселили в Клубівцях. Так 12 червня 1946 року моя родина приїхала у Клубівці (тоді це  був Богородчанський район, потім Тлумацький, аж потім Тисменицький). У Клубівцях поселилася 28 родин з Костяшева: родина Борушка Семена, Войтовича Кузьми, Іванчука Григорія, Ковалюка Панька, Калинівського Михайла, Когута Павла, Киби Мирослава, Кудрая Михайла, Милика Андрія, Милика Степана, Милика Миколи, Панас Ганни, Пісецького Григорія, Самуляка Павла, Сантара Михайла, Сватюка Миколи, Сердюка Івана, Тараса Семена, Тарасюка Григорія, Тарасюк Марії, Тарасюка Михайла, Шелемея Григорія, Шелемея  Івана, Шаварського Йосифа, Козака Семена.

 2. Як вам було у Клубівцях? Де Ви поселилися? Чи допомагали Вам мешканці села?

− Було погано. Нас поселили у розвалену школу. Вона знаходилася тут, де мої грядки, ближче до дороги. У ній було шість кімнат. Вікон, дверей не було, ми сиділи як на вокзалі. Клубовецькі люди помагали їдою, більше помогти не могли, бо самі були бідні.

3. Чи сумуєте за батьківською землею? Чи мали змогу колись бути на батьківщині?

>– Сумую. Була раз. Там зараз поляки... Мама багато розказувала нам (нас було троє: я, сестра Ольга та брат Петро) про наше рідне село. Мій тато з сусідного села Ліски, яке також спалилиполяки. Ми корінні галичани, а не лемки, як нас помилково вназивають. У Костяшеві було десь зо сто українських родин (дворів) було. Поляки уклади договір з більшовиками і депортовували україців з рідних земель. Ми не хотіли покидати рідну землю, нас виривали з корінням. Там зараз поле. Селили нас і в сусідні села району Пшеничники, Марківці, Нова Липівка і в місто Тисмениця.

4. Чи прижилися Ви у Клубівцях? Де працювали?

− У Клубівцях прижилася. Працювала в райно секретаркою, потім в дитячому садочку, в санепідемстанції і 10 років на комбікормовому заводі «Маяк».

5. Ми знаємо, що Ви грали у сільському театрі, які ролі Ви грали?

− Так, грала. Пам'ятаю виставу «Любов і ревнощі».

6. Знаємо, що ви, костяшинці, принесли у Клубівці багато повстанських пісень? Хто їх писав?

− То Гриць (він також з Костяшинців) писав, я його прізвища не пам'ятаю. Він вчив нас співати їх.

7. Що Вам дає сили у житті?

− Сили мені дає Господь Бог. Дуже люблю церкву.

8. Зиновіє Семенівно, на Вашу думку, що найголовніше у житті?

− Найголовніше, щоб всі були здорові.

9. Чи здійснилися Ваші дитячі мрії?

− Не всі здійснилися.

10. Яка Ваша улюблена пісня? Яка улюблена квітка? Улюблений колір? Улюблена молитва?

− Люблю пісні про Бога, про Україну. Квітка – троянда. А кольори люблю всі, вони всі гарні. Улюблена молитва – вервиця.

11. Чи згадуєте Ви шкільні роки? Що саме згадуєте?

− Згадую. Лише чогось починаю все забувати.

12. Чи маєте давні фотографії?

− Є деякі. Багато Йосипу Дмитровичу віддала до книжки.

 

 

 

 

 

 

 

13 Ваші побажання учням школи?

− Щоб були здорові, добре вчилися, слухали батьків.

Богдана ШЕШУРАК, Марія-Анна ТУРИК, 8 клас

На світлинах: Село Костяшів: панахида біля Могили 41 р.,  футбольна команда села, молодь Костяшів.