Уроки нашої історії 

Тільки той, хто пам’ятає минуле

вартий майбутнього

Село Клубівці  Тисменицького району Івано-Франківської області розміщене в східній частині області на відстані 5 км від районного центру міста Тисмениця і 15 км від обласного центру міста Івано-Франківськ по автотрасі Івано-Франківськ-Тернопіль.

 

   Один з найдавніших переказів розповідає,що в часи Галицького князівства торговий шлях йшов зі столиці через Таборищі (Роздоріжжя),Тлумач, Снятин до Буковини. На цьому шляху виникло поселення, яке мало назву Буди. Давнє слово буди означає хатинки, будівлі. Це село знищили монголи у ХІІІ столітті. Його уцілілі мешканці заснували село Пеколів.

Назву пов'язують з тим, що колись у ХІV-ХV століттях про напади ворогів повідомляли смолоскипами, які сторожі запалювали на вежах. Давнє слово „пеколь”  означало смола, вогонь. Після знищення Пеколева турками і татарами у 1520 році решта жителів сховались у лісі і поселились на новому місці в берегах. Своє село вони назвали Клубівці, яке існує й нині. В історичних документах Клубівці зафіксовано в 1540 році. Протягом століть село не раз зазнавало лиха від татарських нападів, ереходів чужоземних військ, про які розповідають історичні джерела й перекази. Відомі повстання селян проти панщини в першій половині ХІХ століття та протести проти австрійських порядків у 1859 році. За Австрії через село проходила залізниця Станіслав-Гусятин, яка існувала з 1880 до 1944 р.

ХХ століття спонукало наших односельчан до активного політичного життя. На початку цього століття створено товариство „Січ” у Клубівцях (керівник Дмитро Рекетчук). Членів товариства повчали, щоб у певний час були готові взяти владу, і 38 клубівчан стали борцями за незалежну Українську Державу.

У 1929-1934 роках у Клубівцях існувало пожежне товариство „Луг” (керівник Федорак Пилип Дмитрович). Формально його завданням була пожежна охорона села, насправді воно відігравало культурно-просвітницьку роль. Луговики проводили спортивні навчання і змагання, організовували слухання лекцій з історії України,читання газет, аматорські вистави та концерти. Членами товариства були півсотні молодих людей. Під тиском польської влади товариство припинило своє існування.

У Клубівцях 1932 року виникла політична організація „Каменярі”, яка мала мету підготувати народ до боротьби проти польського панування. Згодом каменярі (15 осіб) стали членами Організації Українських Націоналістів (керівник Дмитро Досюк).  Їх заарештовано 1940 року і знищено радянською владою в Станіславській тюрмі через рік. На  пам'ять про них в селі висипано  могилу „Борцям за волю України” в 1941 і відновлено її в 1990 році.

На фронтах радянсько-німецької війни загинули 35 чоловік. Їх увічнює пам'ятник „Вічна слава героям!”,  споруджений 1989 року. У боротьбі за Українську Державу жителі села входили до різних військових формувань. У дивізії „Галичина” Української Народної Армії були 27 осіб, в Українській Повстанській Армії   – 35 осіб.

На початку 90-років ХХ століття в Клубівцях утворено осередок  Народного Руху України (керівник Микола Семанюк),  який мав позитивний вплив на формування національної свідомості та політичної активності громади. У цей час було відновлено могилу репресованим членам ОУН, кілька хрестів, дві каплиці, криївку воїнів УПА. Споконвіку в селі діє греко-католицька церква Святої Покрови. Теперішній храм  споруджено 1906 року і він є пам'яткою дерев’ної  архітектури.

12 березня 2000 року в клубовецькому  лісі відбулося посвячення меморіальної плити і відновлення криївки вояків УПА,  які тут загинули в 1951 році.

 Сидорик Володимир, вчитель історії