Print
Category: Історія села
Hits: 3620

   Коли освячували пам'ятник Тарасу Шевченку в Клубівцях торжество супроводжував хор, до складу якого ввійшли всі покоління клубівчан. Хор став справжньою окрасою села. Серед хористів були: учасники хору "Клубівчанка", церковного хору, фольклорного ансамблю "Намисто", чоловічого квартету (ансамблю) та багато молодих юнаків, які навчалися у музичній школі. Направду, кожен присутній на урочистостях відчував велику гордість за село, за наш хор. Це - наші славні клубівчани, про яких годиться розказати. Сьогодні наша розповідь про Борушок Марію.

 

   Борушок Марія Олексіївна народилася 1935 року. До Клубівців прибула з Рошнева і залишилася тут назавжди. Закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут. У школі працювала з 1954 до 1991 року вчителькою музики, початкових класів, бібліотекаркою, вихователькою групи продовженого дня. Окрім цього, все життя Марії Олексіївни було пов’язане з народною піснею. Пісня – це її порадниця, її розвага, її сокровенні святкові думки, її молитва. Вона є носієм, хоронителькою українських народних ліричних пісень. Свій репертуар вона записала у товстий зошит, щоб залишити як заповіт молодшому поколінню. Про це вона й розповідає:

О пісне народна! Одна ти мене,

Одна ти мене не лишаєш,

І куди тільки доля мене не жене –

Ти за мною, як птиця літаєш.

   Я завжди співала, відколи себе пам’ятаю, – зізнається Марія Олексіївна, – моя бабуся Сухобока Юлія Михайлівна, коли я була дитиною, наспівувала мені народні пісні, які осіли в моїй пам’яті і живуть донині. Особливо запам’яталися мені довгі зимові вечори, коли ми, дітлахи, затихали на печі, а бабуся пряла куделю і наспівувала сумні мелодії.

Ці пісні зранювали мені душу, і я просила бабцю співати щось інше, веселіше. Тоді за нею підхоплювали інші.

Увечері, коли мати втомленою поверталася з роботи, вона почувши пісню, приєднувала свій голос до наших, і тоді забувалося про все на світі. А пісня заповнювала хату і рікою заливала наше свято, наші вечорниці.

Багато українських народних пісень, колядок, щедрівок я перейняла від бабусі Юлії і матері Дришко Анни Михайлівни.

Моя мати була в Рошневі активною учасницею сільського фольклорного колективу, членом драматичного гуртка. Вона підтримувала всі культурно-просвітницькі заходи, які відбувалися в селі.

Любов до пісні привела мене в мальовниче село Клубівці, до школи. Тут я почала свою трудову педагогічну діяльність. Я працювала бібліотекаркою, вихователькою. Шкільний хор на районних олімпіадах у 50-60 роках займав призові місця. Тут, у Клубівцях, я зустріла свою долю. Мій чоловік Борушок Іван Семенович теж любив співати, і ми разом не одне десятиліття брали участь у сільській художній самодіяльності, разом ходили на репетиції.

У важкі часи владних перемін, коли було холодно і непривітно у сільському клубі, фольклорний колектив «Клубівчанка» проводив репетиції у нашій оселі. Тоді наша хата перетворювалася на справжній театр. Ми до Різдвяних свят готували клубовецькі вечорниці з іграми, розвагами. Потім відновили давнє весілля з його звичаями і піснями. Я з приємністю тримаю в серці ті часи. Брала участь у народному самодіяльному драматичному театрі, виконувала ролі у виставах «За двома зайцями», «По-модньому» М. Старицького, «Фараони» О. Коломійця.

З книги Йосипа Карпіва "10 років Клубовецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів", стор. 209