Конкурсна робота "Моє рідне село"

    По обидва боки центральної автомагістралі Івано-Франківськ – Тернопіль  протяжністю майже 1,5 км розкинулося моє, «неначе писанка», село. Це поетичне порівняння влучно і стисло характеризує село Клубівці. Серед величезної кількості українських сіл, це село  найкраще, тому що воно моє рідне!
   Оперезане з обох боків густими лісами, забудоване ошатними будівлями, влітку воно потопає в різнокольоровому пахучому квітковому морі, а взимку вкривається пухкою білою ковдрою і стає схожим на велетенський міфічний корабель, який повільно пливе серед білого моря снігів. Та особливо мальовничий пейзаж відкривається тут восени, коли дерева одягають на себе жовтогаряче вбрання і складається  враження, що село обрамлене якимсь чарівним рушником, на якому вигаптувані дивовижної краси візерунки, які не повторюються ніде в світі.
 
За свою майже пів тисячолітню історію моє село пережило війни, лихоліття, голод і холод, воно горіло у вогні і знову вставало з попелу, оплакувало багатьох своїх синів і доньок, які віддали свої життя за кращу долю наступних поколінь. І сьогодні в дні великих релігійних свят село низько схиляє голови перед могилою «Борцям за волю України» та меморіалом воякам УПА, перед пам’ятними хрестами та каплицями, які є ніби живими нагадуванням про нелегкий історичний шлях цього куточка України.
Історія села Клубівці – це складена докупи багато і часом трагічна історія наших предків, які ціною неймовірних зусиль, а часом і ціною власного життя не дали всякого роду загарбникам і завойовникам викорінити звідси український дух, українські традиції і українську націю, як таку.
Клубівці – це добрі і працьовиті люди, вмілі майстри, вишивальниці, неповторний драматичний і співочий колектив, що задаровує кожного своїм хистом, це міцні християнські традиції, це злагоджений церковний хор під керуванням дяка Ярослава Федорака, який сам володіє унікальним голосом. Це краєзнавчий музей створений великим патріотом свого села, справжнім сподвижником своєї справи, істориком, поетом, фольклористом Йосипом Карповим. Попри те, що дедалі більше входить в життя клубівчан тенденції сучасного європейського стилю, село не втрачає свою неповторність, самобутність і справжній український дух.
Кажуть, Батьківщина там, де людині добре, але навіть для сучасного цивілізованого світу ця теорія є хибною. Навіть рослина без коріння стає сухою билинкою, а коріння кожної людини там, де народилася, росла, де її батьківський дім, де її завжди чекають. І яких висот у житті не досягла б людина, які б почесті, слова, гроші не оточували її, оте невидиме коріння якимсь невидимим чином живить і підтримує саму сутність людини, її душу, не дає їй зміліти і зачерствіти.                  
                                                      Іванна Пронюк, 9 клас. Жовтень, 2011