Це моє перше інтерв'ю. Я вирішила його взяти у свого дідуся Федорака Івана Івановича, 1952 року народження. Мене надихнув семінар (відкритий урок), а ще більше подруги. Більшість дітей мають інтерв'ю зі своїми дідусями, от і я подумала, що мені теж потрібно. Тим більше, що цей рік значущий для дідуся, йому виповнилося 65 років і він став прадідом. Мені було нелегко, бо мого дідуся розговорити непросто. Але коли я прийшла і почала розпитувати його, він розговорився. Мені сподобалось таке спілкування, я дізналась багато про свого дідуся. Я так мало знала про його роботу, друзів, дитинство, а сьогодні мені це вдалося.  

− Дідусю Іване, а де вчилися? Розкажіть про свою вчительку, свій клас. Що найбільше запам’яталося з шкільного життя?

 

 

− Вчився я у Клубовецькій восьмирічній школі до 1967 року. Моя перша вчителька Борушок Марія Олексіївна. В класі було 20 учнів. У школі запам'яталося те, що була дисципліна та вимога до науки, повага до вчителів. З 1967 по 1969  навчався у Тисменицькій середній школі,  закінчив її. 

− Яку професію Ви здобули, де?

− Після закінчення школи працював в Тисменицькому сільгосптехнікому, слюсарем. Здобув професію водія.

− Ви служили в армії? Де? І скільки років, у яких військах?

− Служив у Німецькій Демократичній Республіці, в місті Магдебург 2 роки, з 1970 по 1972 рік в автомобільних військах.

− Яке Ваше улюблене заняття?

− Люблю займатися господаркою

− У дитинстві Ви грали у футбол?

− Так,  я грав за сільську команду.

− Вашим першим робочим місцем у Вас була «Сільгосптехніка» у м. Тисмениця. Там працювало багато клубовецьких людей? Чим займалася «Сільгостехніка»? Пригадайте, хто з клубівчан працював, яку роботу виконував. Чи зараз є «Сільгостехніка»?

− Так з 1972 по 1980 ря працював у «Сільгосптехніці», яка займалася ремонтом комбайнів.  Там працювало багато клубовецьких людей водіями, трактористами, слюсарями по ремонту комбайнів: Квасніцький Степан Васильович, Бойко Дмитро Васильович, Пронюк Ярослав Дмитрович, та інші. Зараз вже «Сільгосптехніки» не має.

− У Вашій трудовій біографії є багато років, пов'язаних з Клубовецьким комбікормовим заводом, який згоді став селянською спілкою «Маяк». Розкажіть, будь ласка, в яких роках Ви працювали у Клубівцях, на якій посаді?  яким був тоді завод, яку потужності мав? Скільки працівників було? Що виготовляли?

- З 1980 по 2007 рік, всього 27 років я пропрацював на комбікормовому заводі «Маяк». Працював водієм, бригадиром, автомеханіком, головним інженером та інженером по техніці безпеки, головою профспілки. Завод був великий, перший у районі. Приблизно 240 працівників. Виготовляли комбікорм.

− Про що Ви мріяли у дитинстві? Чи здійснилися Ваші мрії?

− Про велику та щасливу сім'ю, дітей, онуків, правнуків, все, що в мене зараз є. Так, мої мрії здійснилися.

− Яким було Ваше дитинство? Чим Ви займалися? В які ігри гралися?

− У дитинстві пас корову, допомагав мамі. Грав у футбол, теніс, любив спорт.

− Ви були депутатом сільської ради у яких роках?

− Депутатом сільської ради був багато раз ще з 1975 року, також був головою виборчої комісії.

−  Ви любите своє село? Що найбільше подобається?

− Люблю своє село, подобається все, що в ньому є.

− Що найбільше згадуєте з прожитих років?

− Згадую про роботу.

− Чи були у Вашому житті труднощі? Коли було найважче? Як долали труднощі? Хто допомагав Вам?

− Так, в кожної людини є труднощі. Все було нелегко. По-різному. Допомагала дружина Марія.

− Дідусю, скажіть, що найголовніше у житті? Що потрібно людині, щоб бути щасливою? Ваша дідова наука нам.

− Мати щасливу сім'ю, дітей, онуків, дружину, любити їх. Та любити свою батьківщину

−У  вас є справжні друзі?

− Є друзі, Шешурак Богдан, Павлюк Іван, Турик Василь. З 1972 року дружимо. Мій рідний брат Степан. Ще були Федорак Іван (брат), Дмитро Кіндрат. У нас гарна дружба була.

−  І ще таке запитання, чому Вас називають Хом’яківським? Гетьманом Хомиківським?

− Тому що, моя коли мама працювала на колгоспі було було багато однофамільців, і так щоб не плутати назвали мою маму Хом'яківською, тому що, вона була родом з Хом'яківки, і так мені передалось прізвисько Хом'яківський у селі. А гетьман – це мені такий подарунок зробили на 50-річчя, на етикетці був намалований я у гетьманськім вбранні з булавою і підписано «Гетьман Хомиківський».

−  Ваші побажання учням Клубовецької школи?

− Щоб були здорові та гарно вчилися.

   Мій дідусь дуже працьовитий. У нього багата і цікава біографія. Дід Іван вже прадід.Разом з бабусею Марією виховали двоє дітей та п'ятеро онуків. Скоро приїде правнучка Каріна. На пенсії він господарює, розводить кролів, вони дуже гарні у нього, є порода «Рекс». Дідусь інколи розказує цікаві історії з життя. А сьогодні йому було приємно, що я поцікавилася.

   У мого дідуся не було батька (помер, як дідусь був маленьким), потім померла мама. Він працював, добивався свого, щоб забезпечити сім'ю. Це інтерв'ю мене навчило, що не треба ніколи здаватися, а наполегливо йти до своєї мети. А гетьман Хомиківський йому кажуть певно тому, що він найстарший із Хом'яківських. Я ще я вам скажу, дідусь хоч мовчить, та багато вчить.

Ілона ФЕДОРАК, 8 клас

На світлині: 1. Дідусь Федорак Іван Іванович (1952). 2. Дідусь Іван Федорак біля родинної криниці. Криниця викопана до війни. У Другу світову війну хата і вся господарка згоріли, залишилася лише криниця. Федораки переселилися в інше помешкання, а на цьому місці мій прадід Федорак Іван Олексійович (1928-1963) та прабабуся Федорак Ганна Іванівна (1917-1984), яка була родом з  Хом'яківки, відновили господарку, збудували житло. 3. Дудісь Іван і бабуся Марія Федораки. 4. Весілля онуки Христини.