27 березня - Міжнародний день театру. З нагоди свята я поспілкувалася з керівником народного аматорського драматичного колективу клубу Світланою Ярославівною Слупською. 

– Світлано Ярославівно, я вітаю Вас з Міжнародним днем театру, дякую за Ваш великий вклад у розвиток сільського театру, за роботу з учнівською молоддю, гарні вистави, виступи, інсценізацію казок. При святі хочу розпитати про Вашу творчу біографію. Розкажіть, як Ви прийшли у  театр.

– Мене мама завжди брала на вистави, які грала. Мені це дуже подобалося. Потім в школі була учасницею всіх заходів, особливо, «Нумо, дівчата», любила дуже співати. Мріяла поступити в культосвітнє училище, але батьки мене не пустили  в Калуш. Обрала професію швеї. Я хотіла освоїти цю професію. Завжди, коли в яких анкетах запитували, ким я хочу бути, я писала: швеєю і артисткою.   У в 16-тому училищі, де навчалася, мене помітили. Там був ансамбль пісні і танцю, треба було вибирати між танцем і піснею. Я вибрала спів. В училищі були художні читання, я побувала в багатьох містах Західної України з концертами, а також в Одесі, Донецьку, Москві, Петербурзі. Це, можна сказати, були мої найкращі роки, бо я займалась тим, що дуже люблю, і співала, і шила.

 

   А на клубовецьку сцену мене покликав Іван Семенович Борушок, він тоді очолював сільський театр. Це він розгледів у мені акторські здібності. А я завжди брала з собою сина Павла виступати, йому було 6-7 років. Своїм дітям я завжди говорила, що я ще буду вчитися. І моя мрія здійснилася. Одного року я почула, що є набір в Інститут мистецтв і я вирішила попробувати. Мені сказали, що треба здати ЗНО. Я здавала історію України, українську мову і літературу, набрала 180 балів. Ще було творче завдання, до якого я не дуже готувалася, бо знала, що якось прорвуся. Я заспівала пісню «Чорнобривці»  і читала вірш Лесі Українки. А ще до мене підійшов хлопець, який мав танцювати , йому треба було дівчини, щоб здати творче завдання. Так вийшло, що ми здали танець обоє, він і я. Коли здавала монолог, показувала, як дома перу, набираю воду з криниці. Потім прийшли результати, стало відомо,  що я пройшла. Вчитися мені дуже подобалося.

   Потім я очолила сільський театр. Моя робота мені дуже подобається, люблю роботу з молоддю, люблю спілкуватися з дітьми. До кожної дитини потрібний індивідуальний підхід, люблю пригощати їх солодощами. Хочеться у звичний режим, більше працювати. Мій син Павло теж  вдосконалює акторське мистецтво. Отака виходить у нас творча династія.

2. Які ролі Ви грали у театрі?

– Я завжди грала ролі жінок, вдови, пам'ятаю, як ми з Олею Лесюк мали ролі сварливих бабів, баба Палажка і баба Параска, але мені всі ролі подобалося грати.

   На День Незалежності України, ми з Павлом співали пісню, це пісня якось і про моє життя, але ми тоді не хотіли себе показати, кожна людина перейняла цю пісню на себе, коли торкаєшся людини, це дуже приємно.

3. Світлано Ярославівно, зі світлин у Фейсбуці ми довідалися про Ваше нове захоплення. Гадаю нашим читачам буде цікаво довідатися про Ваші творчі закуліси.

– Це не нове захоплення, я любила випікати солодощі ще з дитинства. Можливо зараз вони більше подібні на витвори мистецтв, зате витоки їхні давні. Перший раз у другому класі я спробувала спекти горішки. Колись всі робили дрібну випічку, рецепти завжди переписували одне відного в зошити. Потім, коли мама поїхала в Італію, я залишилася вдома з синами, чоловіком, татом, а вони дуже любили солодке. Треба було пекти по два рази в тиждень.

   А минулого року, коли почався карантин, ми вдома з невісткою вирішили пекти горішки, пампухи, торти, млинці, рогалики. І виходить так, що мені треба ціле життя вчитися, тепер вчуся пекти за сучасними рецептами, новими продуктами та технологіями. Випікаю все для святкового солодкого столу. Головне, щоб було бажання і час. Від своєї випічки отримаю велике задоволення. Прошу подивитися на плоди моєї праці.

4. Що на Вашу думку найголовніше в житті?

– Найголовніше - це здоров'я. Якщо вже ти чимось займаєшся це вже успіх, бо ти вже чогось досягнула, тобі радісно від цього. Завжди треба чогось прагнути, не падати духом.

5. Чи вважаєте себе успішною, які плани, мрії?

– Плани ще є з дитинства, планую ще їх реалізувати. Я успішна тим, що я вродила дітей, я маю внучку. Колись я шила шуби, я навчилася шити і я шила все. Найголовніше - це, щоб діти були здоровими, щоб їх плани завжди реалізовувалися.

6. Ваші побажання учням.

– Кожна дитина - це індивідуальність. Найголовніше - це не лінуватися, завжди пробувати, навіть, якщо не вдається, пробувати, завжди пробувати. Не лінуватися. Встали і пішли, бо треба завжди чогось прагнути. Я ще дуже люблю квіти, айстри, чорнобривці, люблю сісти на гойданку і милуватися, бо яка ж це краса.

Юстина САМБОРСЬКА, 10 клас