Сьогодні, 13 березня 2021 року минає 70 років з дня, коли було викрито другу Клубовецьку криївку, (в Монастирському Провалі). У цій статті я ширше висвітлю діяльність та вплив цієї групи повстанців зокрема в селі Клубівці.

  В 1948 році НКВС остаточно ліквідувала станицю ОУН-УПА села Клубівці. Для активізації спротиву в цьому терені, цього ж року було надіслано групу повстанців, які викопали криївку в урочищі  Вербовий Провал с. Клубівці. У зимовий період в ній перебувало 10-11 людей, була машиністка, яка друкувала листівки. Їх поширювали серед населення.

 

В криївці постійно крилось 8 повстанців:

- Каратницький Михайло Юрійович псевдо:  “Маяк”, “Остап”, “ПК-25”. Найстарший та найдосвідченіший в цій криївці. Народився 16 вересня 1924 року у селі Лесівка Богородчанського району Івано-Франківської області. Член ОУН. У 1943 році Станичний ОУН в своєму селі, пізніше призначений підрайонним провідником, після реорганізації стає кущовим ОУН у Богородчанському районі, з 1947 по 1949 рік організаційний референт Богородчанського районного проводу ОУН, з 1948 по 1949 рік провідник ОУН в Богоридчанському районі, у жовтні 1949 року переведений в Тлумаччину як провідник Товмацького (Тлумацького) надрайонного проводу ОУН.

 - Бардюк Володимир Іванович псевдо – Владзьо, Сагайдачний, Кудлатий, 1922 р.н., с. Пшеничники, охоронець Тлумацького надрайонного проводу ОУН.

 - Волощук Григорій Васильович псевдо – Грицько, 1929 р.н., м. Тисмениця, керівник кущового проводу ОУН.

  - Рев’юк Теодор Михайлович псевдо –Дорошенко, 1931 р.н., м. Тисмениця, охоронець кущового проводу ОУН.

Самуляк Євген Петрович псевдо – Данко, 1931 р.н., м. Тисмениця, вступив в ОУН у 1949 році як охоронець районного провідника ОУН Тисмениччини .

 - Сисак Василь Дмитрович псевдо – Рідний, 1933 р.н., с. Липівка, стрілець кущової боївки ОУН, наймолодший у групі. Подається фото;

 - Соколовський Олексій Якович псевдо – Недобийко, 1925 р.н., с. Липівка, керівник кущової ОУН.

- Шешурак Йосип Михайлович псевдо –Крук, 1931 р.н., с .Хом’яківка, охоронець районного проводу ОУН.

Як свідчать архівні документи ця група повстанців в 1947-1951 роках організувала  більше 36 терактів та ліквідувала 34 посібників радянської влади. Подаю частину:

 13 квітня 1947 року в селі Нивочин, Богоридчанського району убитий боєць істребітельного батальйону Говера Н.Ф.

27 червня 1947 року в лісі біля села Лесівка, Богоридчанського району убитий завідуючий господарством обласного управління сільського господарства – Лукомієць.

 24 листопада 1947 року в селі Хмелівка, Богоридчанського району спалено сільський клуб.

29 листопада 1947 року в селі Пахівка, Богоридчанського району убита місцева жителька і спалений сільський клуб.

8 лютого 1948 року в селі Саджава, Богоридчанського району убитий голова сільської ради, секретар сільської ради та заступник голови сільської ради.

5 березня 1948 року в селі Хмелівка, Богоридчанського району убиті два співпрацівника РВ МВС і поранений інструктор РК КП/б/У Карпов.

20 січня 1949 року в селі Грабівка, Богоридчанського району спалено будинок сільського клубу і розбиті вікна в сільській раді.

20 квітня 1949 року в селі Пахівка, Богоридчанського району убитий голова колгоспу Григорів Д.И. спалений його дім і два сараї місцевих жителів, проживаючих з ним по сусідству.

16 серпня 1949 року в лікарні райцентру Богоридчани убитий секретар РК ЛКСМУ Марчук Микола Васильович.

9 вересня 1949 року в селі Старі Богоридчани, Богоридчанського району спалена колгоспна конюшня, в якій загинуло 5 коней.

24 вересня 1949 року в селі Хмелівка, Богоридчанського району в приміщенні  сільської ради розбито вікна і забрано телефонний апарат.

22 листопада 1949 року в селі Старі Богоридчани, Богоридчанського району спалені два будинки місцевих жителів Воронич В.І. та Долотка В.І., які першими подали заяву для вступу в колгосп.

27 грудня 1949 року в селі Діброва, Богоридчанського району у приміщенні сільської ради спалені документи сільської ради, розбитий телефонний апарат, розвалено піч та вибито скло у вікнах.

30 грудня 1949 року в селі Старі Драгомирчани, Богоридчанського району убитий голова мельниці Пикуляк, роззброєний механік мельниці Дрогань і боєць групи ОГП.

28 лютого 1950 року в селі Лесівка, Богоридчанського району убитий старший групи ОГП Дем’яник і роззброєно 4 бійців групи, у яких забрано п’ять гвинтівок і 75 боєпатронів.

13 травня 1950 року на полі біля села Старі Богоридчани, Богоридчанського району прострілений трактор МТС.

28 червня 1950 року в Глибівка, Богоридчанського району убитий агент райуповмінзагу Пташник І.А.

19 квітеня 1950 року в селі Хом’яківка, Тисменицького району убиті участковий уповноважений міліції РВ МДБ Лесів Я.Г. і старший групи ОГП Семенюк М.А.

27 травня 1950 року в селі Липове, Тисменицького району пограбовано магазин Сільпо, з якого забрано різні товари на суму 37 тисяч рублів.

5 червня 1950 року в селі Слобідка, Тисменицького району скоєно напад на вартове приміщення групи ОГП, при цьому убитий боєць групи ОГП Вдов’як, ранені два інших бійця групи, спалені будинки сільської ради, групи ОГП і колгоспна конюшня, в якій померло 21 голів худоби.

11 червня 1950 року в селі Довге, Тисменицького району спалено будівлю сільського клубу.

12 липня в селі Рошнів, Тисменицького району убито двох бійців групи ОГП Дем’янчук і Микула, крім того роззброєний один боєць групи ОГП, забрано три гвинтівки.

10 вересня 1950 року в селі Милування, Тисменицького району зранено інструктора РК КП/б/У Винника А.А. і інструктора редакції районної газети Величко Н.К.

14 лютого 1951 року в селі Липове, Тисменицького району убито участкового уповноваженого міліції РВМ МДБ Штангерта В.П.  Забраний у Штангера пістолет «ТТ» знайдений у повстанців 13 березня.

Зв’язок повстанців з селом

В 1950 році  повстанці спалили новостворений колгосп с. Клубівці, однієї ночі навідались до його голови, Пронюка Федора якому грозили шибеницею, повстанців зупинило те, що голова колгоспу затвердив, що призначений на цю посаду насильно. Невдовзі голову звільнять з посади за те, що підчас сільських зборів на заклик районних партійних керівників зібрати контигент відповів – перше людям роздати.

 3 червня 1950 року у селі націоналістами убито стрибка Майка В.А. захоплено карабін.  Цього ж року бандерівці зробили наскок на сільську раду с. Клубівці. Вночі повстанці підійшли до будинку сіль. ради (будинок зберігся до наших днів), в якому в той час перебувало 3 бійців групи ОГП, які випивали за столом. На вулицю вийшов командир групи ОГП, по якому засівші повстанці відкрили вогонь, від якого той впав мертвим.  Перелякані бійці почувши стріли одразу поховалися,  під ліжко,  за двері. Повстанці забігли у середину, забрали зброю (при викритті криївки її знайдуть знищеною) та без будь-якого іншого зрабунку  зникли в темноті. Перелякані бійці не виходили зі сховків до ранку, коли прийшла прибиральниця.

Також відомо, що повстанці мали мережу зв’язкових та харчовиків. Харчі їм постачали мешканці Клубівців, зокрема Бабій (Рекетчук) Настя Федорівна. Її довго розшукували московські завойовники. Вона роками переховувалися й уникла виселення в Сибір. Дожила до української незалежності.

В відповідь на активізацію націоналістичного спротиву радянська влада, у 1950 році депортувала у Сибір біля 10 клубовецьких родин.

Місце на якому знаходилась криївка у селі вважалось завороженим та проклятим, люди обходили це місце. Під час реконструкції другої частини криївки, у 2020 році знайдено брили великого каменю. За однією з версій це жертовник часів язичництва або ж брила може бути з монастиря, про який ходять легенди у селі. Звичайно, це припущення. Однак  багато знахідок та досліджень наштовхують на думку, що село Клубівці набагато старше від своїх 500 років. А якщо цей камінь дійсно з монастиря, тоді подумаймо, яке місце обрали для свого сховку вояки ОУН-УПА.

Байденко всипав

10 лютого 1951 року  до рук МГБ потрапив отруєний в криївці  спецгазом «Нептун» 30-річний окружний референт пропаганди ОУН «Байденко» — Михайло Козакевич, уродженець села Ганусівка Тисменицького району. Байденко не зумів витримати жорстокі тортури, встояти під шаленим психологічним тиском. Після чотирьох днів допитів, шантажу, катувань та солодких обіцянок  погодився на співпрацю з органами КДБ і під псевдом «Східняк» став спецагентом МДБ. Його 23-річного охоронця «Клима» — Дмитра Бабака, уродженця села Підлужжя Тисменицького району, чекісти заарештували і використовували до суду в різних провокаційних операціях, аж поки не розстріляли 29 липня 1952 року. План ліквідації підпілля округу мав назву «Переправа». Завдяки «Байденку» МДБ виходило на інших керівників, яких також старалися захопити живими і через нових схоплених виходили на наступних повстанців.

Четвертою криївкою яку показав «Байденко» була криївка в с. Клубівці, урочище Монастирський Провал.  13 березня 1951 року снігу вже не було. Вранці група енкаведистів на краю села від Тисмениці пішла в ліс. Машина з іншими чекістами поїхала через село в напрямі до церкви. Зупинилася коло великого моста. Чекісти взяли з собою Дмитра Монюка й Івана Пронюка. Коли підійшли до місця події (туди доїхати машиною неможливо), «Байденко» показав вхід до криївки. Це був замаскований ящик із землею, з якого росли три грабки, один був стятий на певній висоті. Чекісти примусили Дмитра Монюка й Івана Пронюка під загрозою смерті розкопувати вхід, а самі стояли на сторожі з автоматами. Коли відкривався вхід до криївки, енкаведисти запропонували бандерівцям здатися, на що не одержали відповіді. Тоді почали силою запихати туди цивільних хлопців, аби вмовляли повстанців скласти зброю. Пострілів не було.

    Коли енкаведисти через вхід почали кидати ґранати, напускати задушливого диму, з криївки почулися глухі постріли. Сім, потім ще один. Чекісти витягнули наверх уже неживих 8 осіб. Усередині знищено документи, гроші, одяг, друкарську машинку, радіоприймач. Під вартою енкаведистів два колгоспні фірмани відвезли загиблих до Тисмениці під будинок НКВС для упізнання. Чекісти стерегли, може хтось заплаче. Люди цього боялися, бо всю родину чекала депортація в далекі Сибіри. Через три дні повстанців кудись відвезли, і невідомо, де поховано.

Як склалася доля зрадника свідчення розходяться: за однією із версій «Байденка»  через декілька років зрадницької робити – розстріляли. Друга – «Байденко» виїхав в центральну Україну, де його забезпечили документами, будинком, роботою, доброю сумою грошей та іншими привілеями. Третя – «Байденко» переїхав у Дніпропретровськ, де у 1956 році був убитий невідомим, у парку. Існує легенда,  що це зробив дев’ятий повстанець, який дивом врятувався від червоних у клубовецькій криївці.

Висновок

   1951 рік вважають найтяжчим в історії визвольного руху на Прикарпатті. Станом на 1 березня 1951 року у Станіславській області діяли 3 надрайонних проводи (Коломия, Калуш, Станіславів), 8 надрайонних і 31 районний провід, а загалом - до 800 підпільників. За рік структура ОУН-УПА Станіславщини була розгромлена, завдяки зраді «Байденка» та ряду інших провідників. 12 червня 1951 року колишньому Надрайонному Провідникові ОУН Станіславщини Дмитру Найдичу  - «Шварну», якого спіймали завдяки тому ж Козакевичу вдалося втекти та передати записку Крайовому Референту пропаганди ОУН КК Михайлу Дяченку  –  «Гомону». В записці «Шварн» детально розповідає про те як його спіймали під час зустрічі яку призначив «Байденко», про те, що погодився на співпрацю та кого з підпільників видав. Найдич дав перелік тих хто погодився на співпрацю з КДБ і є агентом.  Тільки це зупинило остаточний розвал ОУН на Станіславщині. У червні т. р. на нараді керівників Карпатського крайового проводу ОУН була спроба відновити надрайони та райони. Відбулися призначення на керівні пости розгромлених надрайонів. Проте вже у серпні відбулися нові викриття та арешти.  Залишки повстанців продовжили запеклу боротьбу, яка на Прикарпатті не стихала до кінця 50-х років.

   У пам’яті старожилів досі таїться страшний спогад, про молодих, красивих хлопців які померли в нерівній але щирій боротьбі за Українську Самостійну Державу. Їх підводами везли через все село на пострах людям. Якщо вірити легендам, то через століття на цьому місці знову вчинено акт жертвоприношення. Жертвоприношення в ім’я великої ідеї Українського державництва.

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

  1. Монюк Дмитро. Спогади. В кн.: Карпів. Й. Д. Клубівці (Нариси з історії села). Івано-Франківськ, 2000.
  2. Михайлишин Ярослав. Спогади. В кн.: Карпів. Й. Д. Клубівці (Нариси з історії села). Івано-Франківськ, 2000.
  3. Над відритою криївкою. В кн.: Карпів. Й. Д. Клубівці (Нариси з історії села). Івано-Франківськ, 2000.

4. Літопис УПА. Нова серія. Том 22. Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали 1945-1951 рр.

 5. Літопис УПА. Серія “Події і люди”. Книга 15. Шлях боротьби Василя Сенчака – «Ворона». Дмитро Проданик.

6. Ляцьке Шляхетське (Липівка) у світлинах. І. Любчик, І. Угриновський.

7.Іван Драбчук. Зрада «Байденка». Газета «Галицьке Слово» 22 червня 2013 р.

Євген ПРОНЮК, 11 клас

На світлинах:

Перша світлмна: Другий зліва - надрайонний референт пропаганди ОУН Тлумаччини (окружний референт пропаганди) Михайло Козакевич -“Султан”,“Байденко”. Четвертий зліва - надрайонний провідник ОУН, сотенний Павло Когуч, якого Козакевич здав 14 лютого 1951 р.

Друга світлина: 1 - надрайонний референт пропаганди ОУН Тлумаччини Михайло Козакевич “Султан”,“Байденко”.

2 - окружний організаційний референт ОУН Станиславівщини пор. Богдан Трач “Дунай”.

3 - слідчий надрайонної референтури СБ Станиславівщини Василь Мельничук “Остап”.

4 - окружний референт пропаганди ОУН
Станиславівщини Михайло Дяченко “Славобор”, “Гомін”.

5 - надрайонний провідник ОУН Тлумаччини Григорій Вацеба “Сулима”.

6 - надрайонний організаційний референт ОУН Тлумаччини сотн. Данило Рудак “Чорний”.

7 - районний провідник ОУН Жовтненщини
(Єзупільщини) пор. Михайло Коржак “Сапер”.

8 - підпільник “Вечірний”.

Третя світлина: Окружний референт пропаганди ОУН Станиславівщини Михайло Козакевич-“Байденко”.

Четверта світлина : Сисак Василь Дмитрович псевдо – Рідний, 1933 р.н., с. Липівка, стрілець кущової боївки ОУН.

Історія нашої криїівки. Читайте тут...