Жив собі пес Цезар. Одного разу він гуляв по галявині, грався своєю улюбленою кісточкою. Та раптом побачив, що там щось біліється у кущі.

− Гав-гав! Ти хто? – гукнув пес. − Виходи!

   Але з-за кущика ніхто не вийшов, лише гойдалися гілочки.

   Цезар підбіг до куща і побачив біленьку собачку, яка зачепилася шерстю за колючий ожиновий кущ і не могла вирватися звідти.

   Цезар мав широку лапу, пригнув колючі гілки і допоміг зубами вічепити шерсть собачки. Вони довго вовтузились, аж нарешті вдалося її визволити. Обидва песики дуже зраділи.

  

− Тебе як кличуть? – запитав Цезар.

− Джек, - відповів щасливий пес.

− Давай бужемо дружити, − запропонував Цезар.

− Радо, − відповів Джек.

   Відтоді вони дуже подружилися. По черзі гралися іграшковою кісткою, ділилися іграшками. А потім Цезар привів Джека до своїх господарів. Ті побачили, що песики так гарно граються і поклали біля буди дві мисочки з їдою.

Одного ранку собачки почули дивний звук.

− Ціп-ціп! − долітало з стодоли.

   Цезар і Джек тут як тут опинилися біля стодоли. Дивляться, а там щось маленьке вилізло із яйця.

− Ти хто? − здивувався Джек.

− Я − курчатко. Я загубилося. Мені холодно, накрийте мене.

   Песики прикрили маленьке курчатко своїми хвостиками. Воно вигрілося і вилізло Цезару на спину. А з неї перескочило на спину Джека. Так довго скакало і ціпало.

Тут надбігла дівчинка господарів.

− Яке гарне курчатко! Я назву його Віолета, - сказала і взяла курча на руки.

   Та курчатко пручалося:

− Пусти мене до моїх друзів!

− Собачки твої друзі? – Запитала дівчинка.

− Так. Вони мене вигріли, − запищало курчатко і побігло до песиків.

 Відтепер вони гуляли скрізь у трьох.

   Одного разу на прогулянці у саду вони почули, як хтось їх кличе. Голос був незрозумілий. Вони підійшли і побачили кліпку. А у ній було якесь пухнасте звірятко з довгими вушками.

 – Ти хто? – запитав Цезар.

– Я кролик. Я теж хочу з вами гуляти. Випустіть мене з клітки, будь ласка.

   Цезар і Джек відсунули засув і відкрили клітку. А звідти вискочив пухнастий кролик. Він підстрибував з радості:

– Дякую вам. Візьміть мене в друзі. Мені одному самотньо.

– Добре, - мовили звірята. - Скажи, як тебе звати?

– Роза, - відповіло кроленя.

   Весела четвірка гуляла по подвір'ю. Господар побачив і покликав донечку:

– Дивися, Яно, як звірята потоваришували. А я боявся Розу випускати з клітки, щоб її песики не з'їли, а вони так гарно граються разом.

   Друзі допомагають одне одному, захищають. Я їх бачила і вам намалювала, щоб і між вами така дружба існувала.

Яна ПЕТЕЛЮК, 4 клас

Малюнок та ліплені  пластилінові звірята Яни Петелюк.

Пластилінові звірята. Читайте тут...