В одному краю, там де прудка річка впирається берегами у  густий і крислатий ліс, була невеличка полянка. На тій поляні під кущем стояла хатинка. І не проста, а болотом мащена, листочками прикрашена і комишем накрита. І жили в тій хатині дві господині – Мишка і Жабка. Одного разу вони гарненько повечеряли, животики надули і таку розмову повели.

– Ой, Жабко, чомусь у нас сумно, - горювала Мишка, - в гості до нас ніхто не приходить, та й нас ніхто не кличе.   

– Справді сумно стало, – обізвалась Жабка, – ква-ква, ква-ква…

А надворі була Чарівниця-осінь. Вона малювала дерева, листочки у жовтий колір. почула вона, як зітхають Жабка з Мишкою і торкнула своїм чарівним пензлем їхнє віконечко. Враз у хатині стало сонячно, ясно, забігали блискітки по хаті!

- Ой, як гарно стало! – запищала Мишка, відкрила віконечко і заходилася ловити сонячні зайчики.

– Ква-ква, ква-ква, – приспівувала Жабка, і хотіла проковтнути золотники…

Вони так захопилися, що не помітили, як обоє стали жовті як Сонечка.

– Ой, яка ти смішна, жовта-жовта! –  сміялася Мишка.

–        А ти яка кумедна, жовта-жовтка, як лисичка, – реготала тримаючись за живіт жабка.

У хаті панувала радість. Та вона була короткочасна, жабка хотіла повернути свій колір, а мишка крутилася, хотіла спіймати свій жовтий хвіст, бо соромилася ним.  не помітили, як до їхньої хатини зайшла Чарівниця Осінь.

– Гостей приймаєте? – запитала з порогу.

–Звичайно! – проходьте панночко.

Мишка з Жабкою накрили стіл і стали пригощати Гостю.
 Як ви живете, запитала Чарівниця.

– Сумно. До нас ніхто не приходить і ми ніде не йдемо. А оце жовті стали вже й нікуди не вийдемо.

Осінь витягла пензель, торкнулася Жабки і Мишки і вони стали справжніми, якими були раніше.

–        Як ви вже бачили радість втримати не просто. Ви лишень кілька годин пораділи своїм жовтим костюмчикам і засумували. Справжню радість і надовго приносить лише добро, яке зроблене для когось, – повчала Чарівниця-Осінь.

–Добро? – переглянулися Жабка і Мишка, – а де ми його можемо зробити?

– Скрізь! – гукнула Осінь на прощання, – ви тільки придивляйтеся до всіх. Дякую вам за гостину, ви дуже гарні господині. Ходіть подивитеся, якою казковою стала ваша поляна.

Жабка з Мишкою вибігли на поляну і замилувалися, аж роти пороззявляли.

– Яка краса!

Хотіли вже підстрибувати з радості, та почули чийсь плач. вони розгорнули жовті листочки і побачили слимачка. Хтось його перевернув, а листочки прикрили зверху і він ніяк, бідолаха, ніяк не міг зрушитися. Мишка і Жабка швиденько допомогли слимачкові і бачили таку велику радість в його очах, він якої світилося все.

– Дякую вам, рятівниці!

Втішені подруги попрямували стежиною.

– Йой, йой, йой! – долітало з-під лісу.

Мандрівниці швиденько прибігли туди, звідкіля долітав голос. Розгорнули листячко, а під ним плакала мурашка. Її лапки придавила велика суха гілляка. Допомогли подруги і Мурашці. Як зраділа комаха, як дякувала своїм рятувальницям.

Справжньою морокою було витягти горішки для білочки. Вони закотилися за покручені великі корені дерева. А ще вони допомогли зайчику, сховали у своїй хатинці від хитрої лисиці і допомогли людині, знайти опеньки, позгрібали із них листочки.

День видався на славу. Скільки радості вони принесли у свою маленьку хату. І так щоденно до початку зими вони мандрували і творили добро.

До хати зачастили врятовані друзі, приносити гостинці або цікаві новини лісу. Тепер суму у хатинці Жабки і Мишки не було.

Цілу зиму вони переповідали одна одній осінні пригоди і щиро раділи за своїх врятованих. А весною мандрівниці-помічниці вже організували велику бригаду помічників і творили добро.

– Ква-ква – ква… От і казочці кінець, а всім, хто сумує – радимо помогти тим, хто попав у біду. Вірно казала Чарівниця, що добро, зроблене для когось –  приносить велику радість!

Надія Сондей, 8 клас