Проба пера.                  Казкова пригода

   Одного разу Петрик пішов до лісу по ягоди. Йшов-йшов і побачив три яблука. А ті яблучка були чарівні, та хлопчик про це не знав. Тільки захотів вкусити яблучко, а воно заговорило до Петрика:

– Не їж мене, хлопчику, я  виконаю тобі одне бажання.

Перша казка

Одного разу лісом йшов собі Вовк. А назустріч йому лисиця. Як побачила його лисиця то промовила:

 – А я якраз до тебе йду!

Вовк здивувався:

– Як це до мене? Ти ж казала що ми підемо до зайця.

Перша казка

   Одного разу дівчата і хлопці гралися у дворі, а біля того двору росла чарівна яблуня. Один хлопчик побачив, що впало яблуко і підбіг, щоб його підняти. Коли він взяв яблуко в руки, яблуня заговорила:

- Скоштуй мене, я дуже смачне та солодке.

   Хлопчик злякався, що яблуня говорить і покликав своїх друзів. Він розповів, що трапилося з ним, але друзі не повірили.

   Вгадайте, хто написав першу замітку до учнівської газети "Шкільна правда" у ІІ чверті?

   Це учень третього класу Квасніцький Максим.

   Замітка називається "Як я провів осінні канікули".

   Яка ж чудова осінь надворі!

Вона дивує нас своїми кольорами, серед яких найбільше золотисто-жовтих, багряних, оранжевих, жовтогарячих. А ще різнобарвно цвітуть хризантеми. Хоч осінь виглядає похмурою, зате вона дарує нам багато радості. Ми вслухаємося в шелест листя, смакуємо виспілі яскраво червоні яблука (як у моєму оповіданні), товчемо горіхи і гуляємо рідними вулицями. Ми на канікулах!

    В одному лісі жила лисичка із п’ятьма лисенятами. Раз одне лисеня попросило у мами:

– Мамцю, ходімо погуляємо надворі.

 – Синку, зараз не час гратися, темно вже. І надворі холодно, ви ще маленькі, можете захворіти. Краще лягаймо спати, - відповіла мама Лисиця.

– Добре, – з сумом відповіло Лисеня і похнюплене пішло спати. 

Настав ранок. Поки всі спали, лисеня виглянуло з нірки і побачило таке, що йому навіть не снилось: довкола все було біле, наче біла ковдрина накрила землю. Ні травички, ні листочка, все біле-біле.

       Літо – це найкраща пора для кожного школяра.

   Це час відпочинку. Тому я, так які інші, багато відпочивав, грався з друзями, допомагав мамі і бабусі. Але так склалося, що цього літа я попав у лікарню. Там я віднайшов нових друзів. Хлопці Остап і Денис навчили мене грати в шахи. Вони брали участь у районних та обласних змаганнях. Кожен з нас розповідав про себе, про свою школу, свої захоплення. Одного дня хлопчика відвідав воїн АТО. Ми тоді цілий вечір обговорювали війну, яка іде на сході. Хоч у лікарню не добре попадати, але там я зустрів нових друзів.

   ...А на вербах колишуться потішнії діти...

   Ні, це не рядочки із поезії славетного Кобзаря, це наші школярі на перерві обліпили вербу біля школи і попали в кадр фото-рейду редколегії учнівської газети "Шкільна правда". Вербове віття стало живою гойдалкою для школяриків.  Однак ми нагадуємо, що верба одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі. Верби  – традиційна прикмета українського села. Древні слов'яни вважали вербу священним деревом. Природа обдарувала вербу такою гнучкістю, якої не має жодна швидкоросла деревна порода. 

   Зараз ми на канікулах у пришкільному таборі "Сонячна повінь". Ми відпочиваємо, спілкуємося, займаємося цікавими заняттями, малюємо, шиємо одяг для іграшок, граємо ігри, наприклад, у "Хованки", "Вище землі", у футбол та інші. З нами займаються наші вчителі та вихователі.

  На уроці художньої культури у 9 класі говорили про полікультурний образ світу. Це узагальнення пройденого матеріалу. Полікультурний образ світу - це все про світ, в якому ми живемо: культура, традиції, духовність, мистецтво (музика, театр, живопис, кіноматограф, реклама, дизайн тощо), історія, епохи розвитку, образотворче мистецтво та краса навколишнього світу. Під час уроку ми провели тест-опитування "Що нам дав урок художньої культури та що ми засвоїли на ньому. Який урок найбільше запам'ятався?"

   На домашнє завдання учні третього класу,які вже другий рік освоюють предмет "Сходинки до інформатики", мали "написати" свою казку у програмному середовищі Скретч. А сьогодні на уроці інформатики вони повинні були відтворити на комп'ютері свої проекти. Ми вирішили підглянути на цей творчий процес і розповісти вам.

  У одному маленькому, проте дуже чарівному, селі жив маленький хлопчик Владислав по кличці Фантазер. Спитаєте, чому у нього таке прізвисько? А про це я вам розповім прямо зараз. Вчився він у 5 класі і дуже любив фантазувати. Розказував своїм одноліткам, що побував у космосі і бачив інопланетян, що був у Парижі і бачив Ельфелеву Вежу, що тікав від вовка у лісі, коли збирав гриби. Ну одним словом - видумщик, та й годі!

   Я люблю гуляти лісом. Там затишно і гарно. А також безліч несподіванок зустрічають нас на кожному кроці. Одного разу я побачила між деревами руденьку білочку. Та вона мене злякалася і забралася на дерево. Я спостерігала за нею. На тому дереві було дупло, це була хатинка білочки.

   Сидячи за стареньким журнальним столиком і спокійно попиваючи чай, я раптом згадала маленьку, проте надзвичайно цікаву історію мого дядька про їхнє бурхливе дитинство.

   Була сонячна неділя. І як зазвичай, після церкви, ми з сім’єю їхали на гостини до дідуся. Щоразу як тільки заходили до хати, в очі кидався пишний стіл, а бабуся з дідусем й дітьми одразу бігли нас розціловувати. Після всіх цих ніжностей, вся наша родина сідала за стіл, проте ледь поміщались. Спочатку кожен розказував останні новини, а далі куштували бабусині пляцки.


Перші рими -

      перші кроки,

           перші творчості уроки...

Казка   

Одного чудового літнього ранку зібралися звірята  на дні народженні слоненяти Тимка. Вони веселилися, раділи, грали різні ігри. Коли гралися у хованки, білочка Муся побачила маленького котика, вона покликала всіх друзів, щоб погралися разом із ним. Звірята прибігли,  познайомилися з котиком. Його звати Сніжок.

   Я люблю ліпити коників. Я їх ліплю ще з першого класу. У мене вже є десять моїх коників. Виготовляю їх із пластиліну, використовую яскраві кольори. Кінь мені подобається, тому що він сильний. Все ліплю сама, мені ніхто не допомагає. Це моє улюблене заняття вдома і на групі продовженого дня. Найбільше люблю працювати із пластиліном. Із нього виготовила також лебедів та динозаврів.

   Яка ж чарівна пора року - ВЕСНА. "Чому?" - запитаєте ви мене. А тому, що навесні земля прокидається після тримісячної сплячки, повертаються пташки з вирію, ми чуємо їх радісний спів, все ожива і заново народжується. Так приємно дивитись, як зеленіє травичка, як на деревах з'являються бруньки і розпускається листя, перші пагони. Сонячне проміння падає на землю, зігріває усе, радіють люди, клопочуться в грядках, на городі.

   Був ранок. Довкола все прокидалося, поблизу лісу оживало болото. Прокинулося і маленьке жабенятко Ква, протерло оченята та й вирушило погратися зі своїми друзями у болоті. Друзі тим часом скакали на полянці біля лісу. Жабенятко поквапилося до них. Глянуло на ліс, та він видався жабеняті якимсь страшним і таємничим. Жабеня перелякалося, боялося поворухнутися. Воно вслухалося у кожен звук, який видавався звідтіля, але не насмілювалося увійти усередину.

   Жили собі чоловік і жінка. Вони були дуже бідні. Їли лише сухий хліб. Одного разу каже чоловік до жінки:

– Маріє, я тут недалечко бачив великий будинок. Дуже гарний.

– А хто у тому будинку живе, Романе? – зацікавилася жінка.

– Не знаю, – похитав головою чоловік.

   Ми, учениці 5 класу: Савик Вікторія, Турик Марія-Анна і Шешурак Богдана, знайшли для себе нове захоплення - ми навчилися плести браслети на руку із маленьких кольорових гумок (резинок). Це захоплення дуже цікаве і позитивне. Ми гарно проводимо час, спілкуємося і виготовляєтьмо яскраві прикраси для себе і друзів. Кожен браслет у нас іншого кольору. Ми виготовляємо патріотичні - синьо-жовті браслети, веселих весняних кольорів, однотонні, а також одношарові і багатошарові. Ці прикраси виготовляти просто, нам допомагають у цьому пальці рук.

   В одній сільській школі, в якій було небагато школярів, був Іванко, який не хотів вчитися. Інші учні були старанні і працьовиті, лиш Іванко був лінивим. Йому було 11 років, навчався у 6 класі. Щоправда залюбки Іванко відвідував лишень уроки фізкультури. Вчителі намагалися змінити його ставлення до навчання, та марно. Зрештою класний керівник викликав до школи батьків.

   Далеко-далеко за високими горами, за широкою рікою, за темним-претемним лісом на сонячній поляні стояла чарівна хатина. І жили собі у тій хатинці зайчик Ді і ослик Мук. Вони жили дружно та ніяк не могли звикнути до всіх див, які відбулися у цій хатині. Коли друзі відлучатися з дому, при поверненні їх завжди чекала якась несподіванка: то на столі з’являлися солодощі, то творилися різні незрозумілі речі.

Оповідання 

   У одному невеликому селі жила собі одна гарна родина: тато Степан, мама Галина та їхній син Іванко. Одного разу Іванко запитав у мами:

– Мамо, а що таке крадіжка і чому за неї карають?

– Іванку, крадіжка – це дуже великий гріх. Чуже без дозволу брати не можна. Той, хто привласнює чуже називається злодій. А злодії сидять у тюрмі.

  В одному чарівному лісі жили собі дружно багато звірів. Одного весняного дня, коли сонечко ясно сіяло, квіти усміхались, пташки співали про любов на лісовій стежині зустрілося двоє ведмедиків Лапка і Мішка. Вони поглянули один на одного і закохалися. Звірята нікого не бачили і не чули, тільки дивились і розмовляли між собою. Вони були щасливі, що зустрілися.

   У великому, зеленому лісі жило собі сонечко Соня. Воно дуже любило мандрувати і радіти життю. У Соні були друзі сонечка, які теж подорожувалии разом із нею. Соня любила літати всюди: у степу, на луках, в лісі, на людських подвір’ях. Одного разу воно побачило на подвір’ї маленьку дівчинку. Відтоді сонечко щоразу прилітало на це подвір’я.

   А ми казку читали! – весело сповістили учні першого класу. І не тільки читали! Щоб краще запам’ятати учні виліпили героїв казки із пластиліну. Вони радо показують свою ліпку. За кращі роботи вчителька Марія Василівна вручила учням квіточки. Виявляється, десять квіточок, які учні отримують за добрі старання у навчанні, потім обмінюють на одне сонечко. 

Казка   

Далеко-далеко у старенькій хатинці жила собі свинка Хрю. Вона жила там зі своєю подругою мишкою Мікі. Їм було разом добре і весело. Одного разу Хрю вирішила піти в ліс, а Мікі залишилась вдома і чекала її. Вже прийшла чарівниця Ніч і одним помахом руки зробила все чорним. Але Хрю ще не було. Мишка почала хвилюватись і вирішила піти шукати свою подругу.

Перші рими -

      перші кроки,

           перші творчості уроки...

   Далеко за морем, за високими горами, був ліс. Старий і темний, і було в тому лісі невеличке болото. А в тому болоті жило щось дивне.

Одного разу Білочка і Зайчик гуляли лісом, веселилися і не помітили, як дійшли до болота.

– Зайчику, як ми сюди потрапили? – спитала перелякана Білочка, – Нам батьки строго заборонили підходити до болота.