42 день війни                                    *   *   *

Гетьте, круки, летять журавлі!

Згиньте, орки, з моєї землі!

Світе Божий, лишень не мовчи,

Другий місяць страшної війни.

Пораховані дні і години

Криком, горем і болем неспинним,

Нас вбивають у рідних хатах,

Впало небо, стоїть лиш солдат.

Україна у ранах, сльозах,

Гострить крила зажурений птах,

Сповиває гніздо, нас не зломить ніхто.

Ми піднімемо небо до Бога.

Оксана Пронюк

 

Нічого не бійся

Нічого не бійся, кулак затискай,

Молися, народе, і зброю тримай.

З нас кожен зернятко,

А разом ми - сила!

Веди нас, Маріє, до Божого Сина.

За тих, що на фронті, за тих, що в тилах,

За ангелів в небі, за зболений шлях.

В нас страх вже забрали.

Молися, народе:

Веди нас, Ісусе, до перемоги!

Оксана Пронюк

 *     *     *

Коли закінчиться війна

І Бог дасть ласку, буду жити

І посаджу гіркий полин

І ніжну материну м’ятку.

Не знаю, чи буде сльоза,

Щоднини плачу, плачу, плачу…

Я знаю, Боже, що це гріх,

Але катам я не пробачу.

Який це біль, який це жах,

Розум противиться прийняти.

Незахищений світ ніяк,

Коли дітей йдуть катувати.

Я посаджу гіркий полин

І буду рясно поливати,

Гірка доба, страшна війна,

Із болем будем помирати…

Оксана Пронюк

*    *    *

Хто залишиться з нас,

Замовте парастас,

Принесіть трохи цукру і хліба.

Покладіть ще води. І свічки, і свічки...

Так щоб небо усе закрили,

Бо воно у сльозах, бо довкола лиш жах,

Бо нелюдська якась година,

Другий місяць війни, прилетіли птахи

На дитячі сумні могили.

Оксана Пронюк

Світе, де ти?

 У нас ГЕНОЦИД! До Бога крик!

Це варварство. Жах несусвітній.

У голову вкласти ніяк,

Це понад силу і понад звірство.

Як жити з цим? Вже сліз нема.

Заплачте, ангели, благаю,

Бо правда ще така страшна,

Встає з землі, аж умліваю.

Орда скажена московитська,

Горіти в пеклі вам, потвори.

І ґвалт, і глум, і смерть дітей –

Все повернеться вам. І скоро!

Згорають очі... Сліз нема...

Скровавлена моя країна.

Ми боремося за життя,

За землю рідну.

Світе, де ти?

  03.04.22      Оксана Пронюк

*      *      *

Маріїна земля зруйнована дотла,

Суцільна рана нині – Маріуполь.

Це геноцид! Це щось таке

Нелюдське, сатанинське.

Стирає нас з землі живих,

Вбиває право жити.

Земля засіяна плачем,

Замість зерна – могили...

Це геноцид. Хто вчує крик?

Це зло не має жити!

Бо хто сьогодні промовчить,

То й завтра буде гнити.

01.04.22          Оксана ПРОНЮК

НЕ МОВЧІТЬ!

Горе! Горе на моїй землі,

Кам’яніють очі у журі.

Почорніли люди від біди.

Не питають "як ти?", бо болить.

Не мовчіть, викрикуйте біду,

Хай злість тріщить у кулаку,

Наливайте силу у нутро,

Мусимо здолати зло.

Оксана ПРОНЮК

*   *   *

Там, де бої, там і вірші.

Такі,

Аж рими рвуться,

Там нині все:

Доля землі

І дикий вереск смерті.

Правда страшна. Не для пера.

Не умістити в грудях.

Але це є. Потвора тут.

Вбиває наші діти.

Дірява вся, як решето,

Скровавлена держава,

Горить усе, чим жив, любив...

Хтось запалив нам небо.

Кровавий план

Зірветься там,

Де наш солдат і воля.

Почує Бог всі молитви.

Борімося – поборем!

                                                                28.03.22 Оксана Пронюк

Війна

Змінилося все.

Життя зупинило лік щастя.

Розрила війна

Могили і долі безщадно.

Змінилися ми.

І час розмежовано різко

На "до" і "тепер",

Війна влізла в груди навічно.

Оговтуєм страх,

Вчимося, хто як, воювати.

Болить.

Ніби птах,

Розстріляний день умирає.

Лише Отченаш

Вливає невидимі сили,

Й дитяча любов

Усе піднімає з могили.

27.03.22   Оксана ПРОНЮК

*      *      *

І як це обійняти словами, молитвами?

І як в пучки зібрати все горе, що над нами?

Пісні, що криком рвуться, думки щораз болючі

І сни, як довгі рани, і круки над полями.

Весни тендітні квіти і вбиті наші діти,

Розстріляні світанки, міста, будинки… щастя…

Як все це розказати? Коли на всіх портретах

Красиві світлі очі, до неба линуть хлопці.

Війна прийшла вбивати. Такого «брата» мати

Не дай нікому, Боже! Ми все це переможем!

Лишень вдовині сльози, міста, могили броні

І страх, що вітер водить, і смерть, що мліє вкотре.

Нам не забути, Боже.

Бо зло не має міри, воно, немов вампіри.

Нам конче треба світла. Багато світла й віри.

Читаєш? Зупинися. Отут перехрестися.

Ти ще живий, молися! Як вмієш, лиш борися!

Слава Богу і Україні!

26.03.22     Оксана ПРОНЮК

Ви ж певно знали...

Казала бабця, що війна,

Як ніч без неба, лиш біда,

Що хліб місили з лободою,

Що кров людська плила рікою,

Що попридумали "героїв",

Смерть стала свахою й кумою,

Що страх пробрався до кісток,

В селі не було діточок.

Вбивали всіх за Україну,

Не дали й збити домовину

Москалі.

І плакала, коли казала,

І крихти з столу всі збирала,

Не нарікала й не боялась,

"Не скигліть! – часто повторяла,

То не біда, біда - війна,

Коли вбивають задарма.

Москалі.

Чого ж, бабусю, ви мовчали,

Чого Ви, пташко, не сказали,

Що нас чекає таке саме,

Ви ж певно знали...

06.04.22       Оксана ПРОНЮК