- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 43
У 1918-му році наш прапрадід Василь Йосифович Старчук (1893-1919) під командою українських січових стрільців (УСС) бився під Перемишлем проти російського війська. На тій війні його прикривали брати Дмитро та Іван...
У жовтні 1944-го Олекса син Василя (1915-1962) в помсту за батька і розстріляного НКВС брата Івана (член ОУН) (1914-VI.1941), дістав зі сховку обріз і пішов у ліс. Там зібрались (такі ж жадні помсти) Клубовецькі хлопці для організації загону Клубовецького Куща Самооборони (ККС), для боротьби з більшовиками. У кінці року в Узинському лісі повстанці потрапили у засідку противника під час з'єднання з сотнею УПА, Олекса був ранений. В січні 45-го потрапив у полон і наступні 17 років виживав у далекому Сибіру, помер у Воркуті.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 37
Кажуть, що патріотизм – це почуття людини, яке можна виховати або привити. Напевно, що це так є. Але у випадку з Іваном Касюком, учнем нашого ліцею, Героєм України, що загинув у російсько-українській війні, складається враження, що це передалося йому генетично або спадково.
Справді, читаючи спогади про його родину, в моїй пам'яті залишилися розповіді про прадіда Івана – Василя Старчука (січового стрільця), діда Олексу (воїна УПА), матір Ганну (повернулась з Сибіру в Україну) та нашого героя.
На мою думку, Іван Касюк та його родина є тою "сіллю землі", про яку написано в Біблії, але про яку ми так мало знаємо і навіть не до кінця розуміємо. Скромний, неговіркий хлопець з простої селянської сім'ї став на захист Батьківщини в той час, коли було потрібно. На жаль, війна забирає найкращих... Напевно, не випадково, що саме на Різдво Івана Хрестителя (7 липня) він відійшов у вічність.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 50
Одного прекрасного літнього дня восьмого червня 1984 року у селі Клубівці народився мій дядько Касюк Іван Федорович, герой України. У 1991 році пішов у перший клас. Ріс добрим, веселим, товариським хлопчиком. Шкільні роки спливли швидко. У 2002 році закінчив Клубовецьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 2003 році пішов на курси водія. У 2005 році був призваний до Збройних Сил України. Військову службу ніс з честю, про це свідчать багаточисельні подяки і грамоти від командування частини. Після проходження військової служби мав запрошення на навчання і працю у органи МВСУ, але доля розпорядилася по іншому.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 43
Пам'яті друга
Нашого героя і свого друга Івана Касюка я знав вже не перший рік. Яким він був я краще дізнався, коли ми разом працювали в Польщі, а це близько п’яти років. Тоді я його побачив з тієї сторони, про яку і, навіть, не догадувався. Це був безвідказний друг, який ніколи не міг відмовити, коли його про щось попросити, як то кажуть вислів поділиться останньою сорочкою – це саме про нього. Його поради і допомога неодноразово були в поміч хлопцям, які разом з нами робили і особисто мені.
Іван запам’ятався мені ще, як людина слова, якщо пообіцяв – то слово дотримає і обов’язково виконає обіцянку. Він завжди був цікавим співрозмовником, з ним можна було обговорити сотні цікавих тем, які він міг і розказати з власного досвіду і особистого життя. Жартівливий, усміхнений, щирий і головне, справедливий. Це були його дуже хороші риси.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 46
Спомини однокласників
Героями не народжуються, ними стають! Саме ці слова глибоко торкають душу і навертаються сльози при спогадах про нашого однокласника Героя України Івана Касюка. Ніхто з нас ніколи, навіть на хвилинку не міг подумати, що саме таким способом наш Іван ввійде в історію нашого села, громади і України.
Ми вчилися разом з Іваном Касюком з 1991 по 2022 роки у Клубовецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Впродовж шкільних років однокласник Іван був веселий, добрий, щирий, дружній та по-своєму особливий. Згадуються тільки позитивні, веселі спогади.
Кращим другом Івана в класі був Степан Турик. Вони дружили і після закінчення школи. Наш клас був дуже дружнім, такими нас вчила бути перша вчителька Катерина Петрівна Турик і класна керівничка Світлана Миколаївна Дуридівка. Теплі спогади шкільних років і сьогодні зігрівають нашу пам’ять.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 123
Я був у нього восени 2021. Віяв прохолодний вітерець, але ще було тепло. Коли я увійшов до хати, Микола Петрович сидячи на бамбетлі слухав гучно підкручене старе радіо. Він поважного віку (93 роки), вже слух та зір погані, але упізнав мене одразу. Я прийшов до нього вдруге – вперше був десь у цю пору минулого року. До нього мене привела його сусідка Настуня Олійник (1940-2021). Тоді я не знав, що він був пов'язаний з КК, а його брат Василь був станичним Клубівців. За рік я багато розмовляв з місцевими старожилами, тижнями працював у архівах і дізнався усі ці деталі, котрі породжували ще більше питань. Тож я вирішив відвідати Миколу Слубського ще раз. Тепер «я прийшов розпитати про хлопців і партизанку...». Я не назву це інтерв'ю, чи записом спогадів, ми просто говорили: говорили про людей, котрі посвятили життя рідному краю, розмовляли про те, що було і ніколи вже немає повторитись...
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 84
Інтерв’ю респондоване весною 2021 року істориком Євгеном Пронюком. Ярема Миколайович Підлуський з м. Тисмениці розповідає про свої юнацькі роки, дружбу з однокласником Василем Рекетчуком із Клубівців, вступ до підрайонної ОУН та працю в ній під кер. Ф. Сенюка, арешт та заслання в Сибір.
- Коли ви вступили до підрайонної ОУН?
- В підрайоні я був з 1946 року, тоді мені було 18 (молодших не брали). Залучив мене товариш Василь Рекетчук. Я склав присягу і отримав псевдо Вир. Відтоді часто зустрічався і розмовляв із хлопцями з підрайону то у Василя вдома, то в лісі.
- Розкажіть, як проходила Ваша присяга ОУН.
- То було біля лісу, що поряд з господаркою Рекетчука, там є така долинка, окіп, а за тим окопом поляна. Її приймав районний при двох свідках (не пам’ятаю вже хто). Мені ще Василь подарував тризуб, вирізаний з олова, але він в одному кутику обірваний, я його маю дотепер. Я коли рім’янку розбирав, він мені впав до ніг. На ньому ще є напис «В пам’ять тяжкої неволі», а на звороті «Служу Україні. 1946». Маю ще з того часу ніж-багнет німецький.
- Яку функцію і які завдання ви тоді виконували в організації?
- Я був інформатором, передавав будь-яку інформацію, що могла би бути корисна підрайонному. Я працював з Василем Рекетчуком. Головне і постійне завдання було пошук зброї та патронів.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 102
Перемагає той, хто молиться і бореться.
Андрій Шептицький
Громада села Клубівці, кожен клубівчанин на своєму місці допомагають українській Армії. Багато мешканців та вихідців з села Клубівці захищають нашу державу в Збройних Силах України. Розуміємо, що Армія сильна, коли сильні тили. Боротьба тих, хто в тилу - це неустанна молитва і допомога коштами, харчами, ліками, одягом та всім необхідним для ЗСУ, потребуючих, біженців та тимчасово переміщених осіб. Клубовецькі родини надали притулок, помешкання для проживання, приймали у свої оселі та допомогли багатьом біженцям з Харкова, Києва, Макарово, Сумщини та ін. Організовувалися загальносільські акції по збору продуктів та необхідних речей для відправки автобусів на фронт. Постійно тривають благодійні акції на допомогу ЗСУ в Клубовецькому ліцеї. Одним із найпоширенішим видом допомоги є грошові перекази на ЗСУ, фон Сергія Притули та ін. через банківські картки. Є у селі волонтери, які збирають та доправляють допомогу на передову. Маємо волонтерку, яка виготовляє окопні свічки, односельчани допомагають з розхідними матеріалами. Кожна, найменша допомога, пришвидшує перемогу України. Найважча ноша впала на плечі родин, чиї воїни на фронті. Клубівчани відгукуються на їхні прохання про допомогу, збирають кошти на тепловізори для захисників. Постійно триває збір продуктів у Клубовецькому ліцеї. Минув страшний рік війни. Кожному важко, та найважче тим, хто вже рік боронить рідну землю. Мобілізуймо всі сили для допомоги нашим воїнам, для нашої перемоги.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 97
Наш священний обов’язок – зберегти навіки пам’ять про воїнів-захисників України, які загинули в жахливій російсько-українській війні за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Всі ми в безоплатному боргу перед пам'яттю героїв. Вони принесли найвищу жертву. Згадаймо кожного. Схилімо голови. Пам’ятаймо і шануймо Героїв!
У цій колонці зібрано короткі відомості про полеглих Героїв, мешканців села Клубівці та тих, котрі мають клубовецьке коріння - їхні батьки походять з Клубівці. Вічна пам'ять Героям України. Вічна шана і вічна подяка.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 177
14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, День Захисника України та 80-річчя УПА увічнено пам’ять нашого односельця Касюка Івана Федоровича, який загинув на війні з російською навалою, - йому відкрито і освячено меморіальну дошку на фасаді Клубовецького ліцею. З цієї нагоди священник-декан Петро Скрипник і дяк Микола Досюк відправили панахиду. Мати Героя Ганна Олексіївна і голова старостинського округу Богдан Рекетчук зняли полотно і відкрили пам’ятну таблицю. На ній - портрет сина Івана і шанобливі слова: Тут навчався Іван Касюк (08.06.1984-07.07.2022), захисник України, військовослужбовець Збройних сил України. Героїчно загинув поблизу села Івано-Дарївки Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 138
Клубівці продовжують військову традицію від часів козацької національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657) й до сьогоднішніх днів.
Вчитель Іван Морикіт припускав, що родини Бойків, Грушевських, Павлюків, Пронюків, Івасюків і Туриків мають козацьке походження і попали у Клубівці із Запоріжжя під час табурування війська Хмельницького на сході села.
У Першій світовій війні на стороні Австро-Угорщини, а пізніше ЗУНР воювало 69 осіб.
Військо Польське пройшов 21 чоловік, 6 з них у 1939 році захищали Польщу від навали Німеччини та СРСР.
Членами Клубовецької Сільської ОУН (1938-1944) були понад 37 людей.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 260
Короткі біографічні відомості про вояків Клубовецького Куща Самооборони
БАБ’ЯК Йосиф Семенович псевдо Вихір. Закінчив початкову школу, належав до товариств «Луг», «Каменярі» та «Просвіта». 1941 року виїхав на роботи у Німеччину, звідти через два роки утік додому і вступив до УПА. Восени 1944 року перейшов у Клубовецький Кущ Самооборони, де був стрільцем. 1947 року підступно убитий зрадником, де похований – невідомо.
БАБ’ЯК Микола Дмитрович псевдо Карий. Закінчив початкову школу, належав до товариства «Каменярі». У червні 1941 року мобілізований в радянську армію. Під Білою церквою потрапив у німецький полон і перебував в концтаборі. Завдяки Українському комітету був звільнений і повернувся додому. Восени 1944 року вступив у Клубовецький Кущ Самооборони. Виконував функції стрільця та зв’язкового у Вільшаницю. 20 січня 1945 року потрапив у більшовицький полон. Після відбуття покарання повернувся додому. Помер 1990 року. Похований на сільському кладовищі.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 246
В Івано-Франківську вийшла друком книжка краєзнавчих студій Євгена ПРОНЮКА «Пам’ятати вічно» – уродженця села Клубівців на Тисмениччині, студента Прикарпатського національного педагогічного університету ім. В. Стефаника. У виданні, редактором якого є знайомий нашим читачам літератор Йосип Карпів, висвітлено український визвольний рух у рідному селі автора від 1928 року – часу створення товариства «Луг» – до 1951-го. Як зазначено в анотації до книжки, в ній «окрему увагу приділено діяльності Клубовецького куща самооборони (1944 – 1951), Клубовецької сільської станичної ОУН (1938 – 1947) та біографіям учасників націоналістичного руху. Книжка доповнена унікальними фотографіями та архівними документами ОУН (р), СБ ОУН, КК та НКВС, МВС і КДБ Станіславської (тепер Івано-Франківської) області».
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 183
Газета "Вперед", четвер, 4 серпня 2022 року, №27 (7273)
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 200
У російсько-українській війні загинув мешканець села Клубівці Касюк Іван Федорович, 1984 року народження. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномаштабну війну проти України. Багато клубовецьких чоловіків пішли на фронт захищати Україну. Касюк Іван повернувся в Україну з-за кордону, щоб стати на захист своєї Батьківщини. У квітні він поповнив лави Збройних Сил України. Загинув 07 липня 2022 року внаслідок артилерійського та танкового обстрілів противником позицій спостережних постів та ротного опорного пункту поблизу села Івано-Дар’ївка Донецької області.
13 липня село Клубівці прощалося з захисником України. Односельчани на колінах зустрічали полеглого Героя. Похований Касюк Іван на цвинтарі у рідному селі Клубівці. Провести в останню дорогу прийшла громада села, друзі, керівники Тисменицької міської ради, Клубовецького старостату, військовослужбовці. Чин похорону відслужити священники Тисменицького деканату УГКЦ. Вічна пам'ять. Вічна слава Герою. Вічна подяка.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 276
У кінці 1944 року боївка Клубовецького куща йшла на з’єднання з сотнею «Чорноти», але в узинському лісі їх розбили більшовики. В бою поранили Олексу Старчука «Чумака» та ще кількох боївкарів. Два Чабани – Григорій і Микола – врятували наших кущовиків від загибелі (провели їх додому). Поранених лікував лікар з Погоні Петро Григорович Семчук (1907), який працював фельдшером райлікарні, 4 серпня 1948 року його заарештували. Звинувачення: мав зв’язок із вояками УПА. Особливою нарадою при МДБ СРСР 20 квітня 1949 П. Семчука засудили на 10 років ВТТ. Реабілітований 29 січня 1992 року (Справа 7070-П).
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 548
Пронюк Микола Васильович (1916 – 19.ХІІ.1945) родом з Клубівців. Освіта – 4 класи школи. У 12 років осиротів, його взяли за свого Молощак Дмитро (1885-1969) і Молощак Явдоха (1895-1962). М. Пронюк відбув військову службу у польській армії в Познані. За польщі був членом товариств «Каменярі» та «Просвіта». Він – брат жінки Петра Марковецького – Ганни Василівни (1920). Микола Пронюк мав оженитися з Юлею Соколовською, але її з батьками 10 лютого 1940 року (у ночі, перед весіллям) вивезли з родиною як куркулів. Тоді Микола став членом Організації Українських Націоналістів. З приходом німців до 1943 року працював в українській поліції в Станіславі. До смерті М. Пронюк мав тісні зв’язки з СБ ОУН. Зі зброєю (пістолет і автомат) 1943 року Микола Пронюк перейшов до УПА в сотню «Чорного», там отримав псевдо Прут. Був ройовим.
Восени 1944 року, коли сотня переходила Клубівці (йшла на Тлумач), за проханням Івана Івасюка «Нестора», Микола залишився при Клубовецькому кущі. Це він врятував Козака, який жив на Боголеві, від смерті. До нього прийшли повстанці і хотіли його повісити, тягнули шнурком у ліс. Микола заступився за невинного чоловіка.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 434
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 380
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 576
Учень 11 класу Євген Пронюк досліджував історію нашого села у період Другої світової війни. З одного боку у село рвалися німці, з другого – більшовики. Кожен з них рвався, щоб поневолити наш народ. Люди хотіли волі, незалежності України. Вони вели непримиренну боротьбу проти окупантів. Страшні звірства чинило НКВС на нашій землі. Ми багато чули про армію УПА, зате мало знаємо про долю вояків-повстанців з нашого села. Євген розповідав про долю тих, яких йому вдалося знайти у архівав та розпитати у очевидців подій. Всю зібрану інформацію Євген показав у презентації та таблицях, фотографіях. Він розповідав, як створювалися криївки УПА у нашому лісі і яка їх доля. Також розповідав про ОУН , про жінок, які діяли у ній, чим займалися. Євген Пронюк витратив на ці всі пошуки історичних фактів дуже багато часу, близько пів року, а загалом історичними пошуками він займається близько двох років.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 1011
У ніч з 22 на 23 березня 1944 року польськими бандами спалено село Костяшин Сокальського району Львівської області (тепер Польща, гміна Долгобичів Грубешівського повіту Люблінського воєводства). Напад був дуже страшний через те що, був виконаний під кінець ночі. Банди прийшли з холмських сіл, а саме: Жабча, Сутова та Новосілок. Загін складався кількістю зо 300 осіб, добре озброєних машиновою зброєю та гранатами. Напад тривав чотири години. На вступі поляки запальними стрілами запалили село, а відтак налетіли на село та почали мордувати мешканців села, котрі не вспіли втекти. Жертвами впало п’ять осіб, в нелюдський спосіб катованих. З них одного старого, котрий не міг втекти. Іншим ламали руки та ноги. З Костяшина банди перейшли до сі суднього села Лісок, котре також спалили та вимордували близько 100 людей. По акції в Лісках банди повернулися до своєї колонії, де відбувся на конгрес, на котрім постановили скінчити палити Хомщину, почати Галичину під гаслом "Од Сяну до Буга станє чарна смуга».
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 603
А чи знаєте ви, що колись давно у нас у Клубівцях діяв садок? Про це я хочу розпитати свою бабусю Дрембей Степанію Іванівну (дівоче прізвище Карпів), 1950 року народження.
- Це правда, бабусю, коли ви були маленькі, то ходили у садок? Де він був?
- Так, онучко, у 1958-59 роках я ходила в садочок, він знаходився на території колгоспу "Маяк", біля криниці (вона, ще й досі є), там була хатина - це і був наш садок.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 633
Наше інтерв'ю з мешканкою села Клубівці Досюк Михайлиною Федорівною, дівоче прізвище Турик, 1944 року народження. Після закінчення Клубовецької семирічної школи пані Михайлина працювала у місцевому колгоспі, а потім після декрету півтори року на дерево-обробній фабриці в Івано-Франківську, відтак аж до пенсії на комбікормовому заводі у Клубівцях. З чоловіком Досюком Романом виховали трьох доньок. Є вже онуки і правнуки. У біографії Михайлини Федорівни є такі події, які вона не може забути, вони досі перед очима у неї. Це період підпілля нашої УГКЦ. Період великих випробувань, переслідувань та боротьби за свою віру. Ці сторінки історії нашої Церкви ми маємо добре знати, а особливо тих людей і духівників, які зберегти Церкву, які пройшли крізь тюрми і мучеництва. Українська греко-католицька церква перебувала у підпіллі з 1946 по 1989 роки. Підпілля зберегло віру. 23 січня 1990 року УГКЦ була повністю легалізована в Україні. Досюк Михайлина пройшла підпілля, пам'ятає добре ті події, розказує так, ніби вони вчора вони відбулися. Бог дав сили вижити у той страшний час, а нині свідчити віру. Пані михайлина входить до молитовної спільноти "Матері в молитві", яка діє при церкві Святої Покрови Божої Матері у селі Клубівці.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 739
На порозі такої життєвої віхи відомий педагог, краєзнавець, фольклорист і письменник із села Клубівців на Тисмениччині Йосип КАРПІВ вклонився читачам одразу двома книжками, які побачили світ в івано-франківському видавництві «ЯРИНА»: збіркою поезій «В час вечірніх медитацій» (2020 р.) та літературно-краєзнавчими студіями «Автографи і долі» (2021 р.). Всюдисущий, непосидючий і невтомний життєлюб і трудолюб, автор своїми поважними творчими надбаннями засвідчує і власне життєве кредо:
У слові – до волі дорога,
У слові – прароду плече.
Як обрій заступить тривога,
То слово заблисне мечем.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 803
За Українську Самостійну Воля Народам !
Соборону Державу! Воля Людині !
У к р а ї н с ь к а Р о д и н о !
Х р и с т о с Р о ж д а є т ь с я !
Українська революція покотилася ділом по всій українській землі. Скорострільний ритм зливається з маршевим кроком виструнчених лав Української Повстанчої Армії і співає пісню слави українському народові.
А свят вечірня зірка Різдва Христового опромінює боєві лави УПА. Український партизан зустрічає Свят Вечір з крісом в руці в бою з московсько-большевицьким ворогом за Українську Родину, за Українську Державу.
В супроводі скоростріла грімко лунає коляда Української Повстанчої Армії по всій Україні. ‘’Бог предвічний народився. . ."
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 599
За Українську Самостійну Воля Народам!
Соборону Державу! Воля Людині!
Друзі Старшини і Стрільці !
Христос Рождається !
І знову засніжить Вас зима – зима, що не вперше застає Вас в темнім борі, чи в чистому полі насгерці з ворогом. Збижаються свята найбільш торжественні – найбільш родинні, Рождества Христового. Скільки думок і переживань, скільки спогадів! Не засядиш Ти Друже, до Святої Вечері в люмій родиннім колі, в затишній хххх хаті. Не батько поблагословить Тебе кутею, А Старшина Твій. Не мати подасть Тобі свят вечерні страви, а щирий друг Твій. Не заколядують по всій Українській Землі гомін: ‘’Нова радість стала. . .
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 670
До 75-річчя Йосипа Карпіва
Йосип Карпів - відомий краєзнавець та сільський літописець Клубівців, директор і творець краєзнавчого музею рідного села, поет і публіцист, лавреат премії імені Романа Федоріва, активний громадський діяч.
Народився 5 січня 1946 року в селянській родині Дмитра та Софії Карпівих у селі Клубівці. Крім нього у сім’ї зростав син Іван (1940-2007). Молодшого сина батьки нарекли Йосипом, бо так звали діда і тому, що третій день Різдва це свято Йосифа Обручника. Саме рідне село стало тим осередком, де він наповнив серце красою рідної землі. І хоч у житті Йосип Карпів ніколи не цурався сільської праці, усе ж стежина долі привела його на зовсім інше поле, на якому він уже й трудиться більше півстоліття.
Це поле історичне та поетичне, архівне й літописне, царина пізнань і досліджень. І тут Йосип Карпів виорав чимало важких перелогів, засіяв благодатну ріллю та зібрав щедрий урожай, і то не один.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 1281
І. За польщі
Іван Миколайович Івасюк народився 1916 року в Клубівцях Тлумацького повіту Станіславської (тепер Тисменицька МТГ Івано-Франківської) області. 1923 року пішов до Клубовецької школи, у ній провчився два роки і перейшов на навчання в Тисменицю, де закінчив 6 класів. З Тисмениці – в Тлумацьку гімназію, її закінчив зі своїм товаришем Іваном Палагіцьким (у майбутньому священник) 1934 року. Через скрутне матеріальне становище в родині навчання не продовжив і 1930-ті роки працював дорожнім робітником.
- Деталі
- Категорія: Історія села
- Перегляди: 1139
19 грудня 1946 року в Довгівському лісі викрито криївку УПА, в якій в той час було 8 повстанців, серед них, кущовий провідник ОУН села Клубівці – Пронюк Микола Васильович, псевдо «Прут».
19 грудня 1946 року о 2-ій годині ночі до села Стриганці (Тисмениций район Івано-Франківської області) автами заїхало біля 600 більшовиків військ НКВД. 400 з них за квартирувало в Стриганцях, а решту більшовиків поїхали до сусіднього села Довге, протягуючи за собою телефонну лінію. Там вони оселилися в господарстві Сабацького Олекси, наказуючи всій родині звільнити хату.